Причиною Троянської війни було викрадення Парісом Олени, дружини спартанського царя Менелая. Коли Гекуба була вагітна Парісом, вона бачила уві сні, що народила палаючу головешку і що від цієї головешки згоріла вся Троя. Тому Паріса після народження кинули в лісі на горі Іді. Він був знайдений пастухом, виріс міцним і спритним красенем, майстерним музикантом і співаком. Він пас стада на Іде, і був улюбленцем її німф. Коли три богині, спорившие через яблуко розбрату про те, яка з них прекрасніше, надали йому рішення, і кожна обіцяла йому нагороду за рішення на її користь, він вибрав не перемоги і славу, які обіцяла йому Афіна, що не панування над Азією, обіцяне Герой, а любов найгарнішою з усіх жінок, обіцяну Афродітою.
Паріс був сильний і хоробрий, але переважаючими рисами його характеру були чуттєвість і азіатська зніженість. Афродіта незабаром направила його шлях у Спарту, чий цар Менелай був одружений на прекрасній Олені. Покровителька Паріса Афродіта порушила в прекрасній Олені любов до нього. Паріс відвіз її вночі, прихопивши з собою багато скарбів Менелая. Це було велике злочин проти гостинності та шлюбного права. Беззаконник і його рідні, що прийняли в Троє його та Олену, накликали на себе покарання богів. Гера, месниця за порушення подружньої вірності, порушила героїв Греції заступитися за Менелая, почавши Троянську війну. Коли Олена стала дорослою дівчиною, і безліч молодих героїв зібралося сватати її, батько Олени, Тиндарей заприсягнув їх, що всі вони будуть захищати подружні права того, який буде обраний. Вони повинні були тепер виконати цю обіцянку. Інші приєдналися до них по любові до військових пригод, або за бажанням помститися за образу, нанесену всій Греції.
Рассказ Юрия Казакова «По дороге» посвящён теме социальных изменений в селе в шестидесятые-семидесятые годы двадцатого столетия. Главные герои рассказа — Илья Снегирёв и его мать. Илья Снегирёв родился в селе и работал в колхозе шофёром, но его манили иные края. Не впервые весна срывала его с места. Побывал он и в Сибири — но ему там не понравилось.
Осенью вернулся Илья в колхоз и вновь начал работать шофёром. Но воспоминания о Сибири, об этом огромном, открывшемся ему крае не давали ему покоя.Автор рассказывает нам о времени освоения Сибири, о великих стройках, о создании в тайге новых городов. Рабочим приходилось жить в палатках, в наскоро построенных бараках, выполнять тяжёлую работу, но люди торжествовали, видя результаты своего труда. Красота сибирской природы, радость напряжённого труда огромного коллектива людей оказались для Ильи важнее, чем неудобства, дороже, чем спокойная жизнь в родной деревне.
Когда наступила весна, Илья взял в колхозе расчет и купил
билет на поезд. Вечером односельчане собрались его проводить, а наутро к поезду он пошёл вдвоём с матерью. Он шёл быстро, мать едва успевала за ним и вскоре решила попрощаться прямо в поле, чтобы сын не опоздал на поезд: «- Дай я тебя … тебе … — говорит мать и мелко крестит его. — Иди, иди, тебе ходчее надо идти, а я ещё … я тоже … пойду потихоньку».
Мы чувствуем, что мать, всю жизнь прожившая в деревне, не понимает, почему её сын куда-то уезжает, почему ему не
живётся в родной деревне, где у него есть дом, где живёт девушка Тамара, которая любит его. Но мать не удерживает сына, она благословляет его, признавая за ним право свободного выбора своего жизненного пути. Илья несколько раз оглядывается на мать, которая смотрит ему вслед, и шагает к станции.
Юрий Казаков утверждает право человека на выбор собственного пути, на поиск новых дорог. В то же время с прекрасных описаний природы автор подчёркивает ценность труда людей, живущих в Центральной России, на земле, где они родились. Образы матери и односельчан Ильи — это образы чутких и трудолюбивых людей. Мы понимаем, что созидательный труд ценен на любой земле.
