Новый главный режиссер Молодежного театра Лина Занозина дебютировала с премьерой — на сцене актеры играют в "Жестокие игры" по пьесе драматурга Алексея Арбузова.
Алексей Арбузов — известный современный драматург, его произведения наполнены нравственной атмосферой и затрагивают актуальные проблемы. Его герои — личности, как правило, незаурядные, легко заблуждаются и совершают ошибки и расплачиваются за них дорогой ценой. Пьесы Арбузова ставились на театральных сценах Великобритании, США, Канады, Франции, Германии, Бельгии, Японии, Индии, скандинавских стран и стран Латинской Америки. За рубежом его воспринимают как преемника Чехова.
Поэтому неудивительно, что новый главный режиссер Молодежного театра Лина Занозина в качестве своего дебюта выбрала его пьесу "Жестокие игры". По словам самого Арбузова, это "произведение об ответственности любого из нас за того, кто рядом, о зависимости людей друг от друга, когда иное неосторожное движение, слово могут оказаться губительными".
Сюжет в пьесе достаточно простой. Главная героиня Неля (Ульяна Запольских) убегает от родителей в Москву, пытаясь в большом городе обустроить свою жизнь. Она попадает в квартиру к недоучившемуся студенту-юристу, художнику и пессимисту Каю (Алексей Замко).
В этом же доме любят собираться его неразлучные друзья Терентий и Никита. Эта троица очень разных и одновременно похожих людей с детства вместе, друг с другом они могут "и поговорить, и ".
Главную женскую роль в спектакле играет Ульяна Запольских. Ее Неля порывиста в движениях, активна и резка, и актриса полностью раскрывает нелогичность поступков своей героини.
— Каждый человек делает ошибки в жизни, и в юности это особенно актуально. Молодые люди, как правило, максималисты, и могут наломать дров. Поэтому сложно определить, хороший это человек или плохой. Каждый поступок Нели я могу оправдать, но не все поступки, совершенные Нелей, мне доступны. Какие-то ее действия я не понимала, ведь Нелька более дерзкая и бесшабашная, но пыталась на сцене это сделать, — говорит про свою героиню Ульяна Запольских.
Полностью показать образ Кая — совершенно одинокого парня, судьба которого по-настоящему мало кому интересна, — удалось и Алексею Замко.
Кай говорит, что никого не любит, даже самого себя. Он разочарован во всем, его жизнь пуста и бессмысленна, ко всем окружающим — даже друзьям и матери — он относится безразлично. Одиночество, безысходность и холод в душе Лина Занозина подчеркнула декорациями и отсутствием ярких красок. Главные герои рисуют на стенах квартиры различные картины, отражающие их эмоциональное состояние и усиливающие образ холодной неустроенности. Так, Кай изображает мысли собаки, капли дождя, черные фигуры и образы. Чтобы усилить это состояние, в Молодежном театре впервые используется проектор, который транслирует мысли главного героя на белую стену. Например, мы видим воспоминания о детстве, в котором он был так счастлив.
Роли еще двух главных героев — Никиты и Терентия — достались молодым актерам, студентам КГУКИ Никите Петрову и Александру Техановичу. Это их первый опыт на сцене, однако они уже приняты в труппу Молодежного театра. Что-то у них получалось, где-то эмоции были переиграны. Но в целом, Техановичу удалось показать сложные отношения главного героя со своим отцом — некогда он много пил, с пятилетнего возраста выгонял сына на улицу, и тот до утра от страха просиживал в сарае. Мать Терентия умерла от истязаний, а сын ушел из дома и возненавидел отца.
Роль отца, который всеми силами пытается вернуть расположение сына, сыграл Анатолий Дробязко. Им полностью был раскрыт образ человека, который обременен тяжестью вины и пытается ее искупить — игра Дробязко проникновенна от начала до конца.
Из диалогов друзей узнается, что Никита — "не злой человек, но это не значит, что и добрый", у него много родственников, но каждый из них живет своей жизнью и у всех членов семьи свои интересы. Это псевдосемья, в которой все безразличны друг другу. Возможно, именно поэтому у него нет серьезных чувств к Неле, он относится к ней пренебрежительно, играя на ее чувствах. Девушка пытается пробудить к себе интерес, увидеть со стороны Никиты заботу и внимания, поэтому начинает говорить о возможной беременности и о том, что может родить ему дочку. В конце концов, не выдерживая такого отношения к себе, Неля сбегает в Сибирь к Михаилу Земцову — двоюродному брату Кая. Но и в тайге жизнь остается сложной, а личные проблемы — нерешенными.
Объяснение:
можно коронку
Першою проблемою є кохання. Кохання вистраждане, але чисте та вічне. Але маються на увазі не тільки стосунки чоловіка та жінки. Не варто забувати й про всепрощаючу любов Ієшуа, і болісну, у прямому значенні цього слова, любов Понтія Пілата.
Другою, не менш помітною темо є протистояння добра і зла. Спочатку може здатися, щов цьому творі взагалі немає світлої сторони: диявол, його почет, агресивна відьма, божевільний письменник. Але, у порівнянні з іншими героями, Воланд з демонами-бешкетниками не злий, а добрий. Навіть справедливий. Маргарита не зла, а безтямно закохана. Адже «боягузтво – найстрашніша вада», а цієї вади не було в жодного із вищезгаданих героїв. У образі кожного свого героя Булгаков уособлював вади тогочасного суспільства. У кожну репліку він вкладав власне ставлення чи то до літераторів, чи то до іноземців.
А як щодо честі та справедливості? Варто лиш згадати, як змінилися другорядні герої після того, як зустрілися із почтом Воланда. Навіть невеликі вади, як, наприклад, брехня по телефону, було викоренено. Проте було насаджено, хай навіть й трошки насильницько, почуття справедливості та честі.
Воланд перед нами постає як уособлення чогось містичного, сильного, владного. При зіткненні із такою особистістю, варто докласти багато зусиль, аби залишитися собою та не розбитися на тисячу уламків. Саме оце зіткнення влади та людини хотів показати М.А.Булгаков.
Варто зазначити, що роман писався в СРСР, де існування Бога відкидалося й висміювалося. Проблема безвір*я та віри в надприродне змальована автором чи не найкраще. Містик за своєю природою, Михайло Афанасійович зміг побувати на грані реального та химерного, але все-таки повернувся. Саме завдяки власному досвіду, а життя Булгакова було нелегким, ця тема хоч і не висвітлена на першому плані, проте їй приділено достатньо уваги, щоб розумний читач зміг її побачити.
Хочу додати, що кожен герой мав право вибору: чи зробити так, а чи інакше. Оця проблема вибору, його важкість та правильність присутня в нашому житті ледь чи не щохвилини, тому, мабуть, нам важко помітити її у творі. Для нас вибір став буденністю. Проте жоден з нас не опинявся у ситуації, коли від вибору залежало життя: своє чи чуже. Важкість цього морального вчинку, неправильність дії та її жахливі наслідки яскраво зображені на прикладі Понтія Пілата. Адже, чисто теоретично, він міг би врятувати Ієшуа, визнавши його несповна розуму. Але ні…
Як і будь-який твір, що пишеться протягом усього життя, «Майстер і Маргарита» просочені думками автора, його переживаннями, вони відображають життя та внутрішній світ, страждання та радощі М.А.Булгакова. Усе, що хотілось сказати письменнику, сказано. За кожним словом – біль та туга, переживання, ламка після морфію, злість на сусідів. Він навіть описав свою власну Маргариту, адже Михайлові пощастило й під кінець життя він зустрів ту, яка зберегла пам*ять про нього, яка дала друковане життя рукопису.
Навіть роль митця в суспільстві – і та з життя. Відоме на весь світ висловлювання, що «рукописи не горять» прийшло до Булгакова з часом. Воно відображає неможливість життя письменника в затиснутому приміщенні, у жорстких рамках режиму.
Можна ще довго перераховувати все те, що намагався вкласти у свій роман Михайло Афанасійович. Мабуть, не вистачить слів та часу, аби описати кожну думку та ідею, що її висвітлює ледь чи не кожний рядок по-справжньому легендарного роману «Майстер та Маргарита»