Рассказ Носова "Живое пламя" заставляет читателя задуматься о скоротечности человеческой жизни. Любого человека можно сравнить с цветком. Например, прекрасна, как роза. Привязчив, словно репейник. Маковым цветом полыхает жизнь целеустремленных людей, готовых на подвиги, цена которым самая высокая - жизнь. Таким героем оказался сын второстепенной героини, квартирной хозяйки, Алексей. Не задумываясь, пилот сбил фашистского бомбардировщика, оставив после себя быстро исчезнувшую полосу на небе. И такой же незаметный след остался в жизни будущих поколений, которые благодаря подвигу Алексея в том числе, ходят под мирным небом.
Подробнее - на -
Объяснение:
ответ:Крепостной Тришка, принадлежащий семье выведен для демонстрации невежества дворян. Целью писателя было восславить разум и заклеймить невежество, поэтому в произведении глупость атакуется Фонвизиным с разных сторон, устами многих героев.
Портной Тришка вынужден оправдываться и пытаться доказать своей хозяйке госпоже что он плохо сшил кафтан для недоросля Митрофанушки, так как его не учили этому. Слуга- портной самоучка выведен для контраста молодому барину Митрофанушке, который ничего не знает, но не потому что его не учили, а из-за нежелания знать и понимать что-либо.
По сравнению с Митрофанушкой Тришка выглядит вполне достойным человеком. Он пытается овладеть профессией и выставлен в комедии неглупым человеком, рассуждающим достаточно здраво же показаны соответствующими своей говорящей фамилии.
Фонвизин делает упор на невежестве помещичьей семьи, выставляя это обстоятельство, как корень всех зол. Его госпожа явно проигрывает в разговоре с ним. Портной не боится спорить со своей хозяйкой , причем в ходе их стычки опять выставлена в неблагоприятном свете. Вместо здравых рассуждений, которые постоянно звучат из уст положительных героев комедии, помещица быстро срывается на брань. Оскорбления по отношению к портному явно выглядят несправедливыми оскорбляет не только этого дворового человека, обвиняя в воровстве и мошенничестве, но и других своих слуг. При этом из текста произведения не видно, что он заслужил подобное обращение и виновен в хищении хозяйского добра. Тришка, как наиболее развитый из представленных в произведении слуг, оказывается выше своей госпожи. Однако идеально положительным его образ назвать нельзя.
В изображении крепостных, тем более дворовых, чувствуются сословные предрассудки Фонвизина. Конечно, он сочувствует представителям низших классов общества, но все же ставит из ниже «людей благородных». Тот же Тришка смирился со своей участью и побоями, он может лишь огрызаться за несправедливые оскорбления. В конце комедии крепостным также приходит со стороны дворян. А не является результатом усилий таких как Тришка.
Источник: Характеристика Тришки и его образ в комедии Недоросль Фонвизина
Объяснение:
Ровена і Ребекка – важливі персонажі роману «Айвенго» Вальтера Скотта. Зіграли важливу роль в сюжеті.
Вони обидві кохали одного лицаря Айвенго. Робили усе, залежне від них, коли мова йшла про до йому. Були заможні. Зростали без матерів. Та попри все вони - яскраві протилежності.
Ровена найбагатша спадкоємиця знатного саксонського роду, сама доля судила шанобливе ставлення інших до неї. Леді наділена гарною вродою. «Троянда краси й безцінна перлина, найпрекрасніша з тисячі, запашна мирра, зерно ладану» - так казали інші про неї. «Ставна й висока на зріст, але не настільки висока, щоб це впадало в око» . Сліпучою білиною вирізнялась її шкіра, а обриси голови й обличчя були наділені шляхетністю та розумом. «Ясні блакитні очі, опушені довгими віями, дивилися з-під тонких каштанових брів, що надавало виразності її чолу, … очі ці були здатні як запалювати, так і втішати, як повелівати, так і благати». Одяг прикрашали коштовності та золото. Проте знатна леді була милостива до бідних та прочан зі святих місць, її душа була щедра на милостиню для них. Вміла скривати та управляти своїми емоціями. Коли її хвилювали новини про Айвенго, вона уміла нічим не виказувала свого хвилювання перед іншими. Смілива Ровена, незважаючи на страх, що викликало згадування про розбійників, гаряче підтримала пропозицію свого опікуна, податися в дорогу. Опікун Ровени сподівався, що за відсутності Айвенго дівчина змінить свої почуття. Проте вона була непоступливою щодо своїх почуттів. Сміливо заявляла опікуну, що радше піде в монастир, ніж погодиться розділити трон з Ательстаном. Цей рішучий протест противитися зовнішньому тиску пояснювався характером її виховання. Адже «з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими». У полоні просить свого ворога врятувати Айвенго. Коли усі негаразди закінчились, в очах Ровени видно надію на щасливе майбутнє з лицарем та порозуміння з опікуном.
Ребекка – єврейка, тому її становище у суспільстві уже було нижчим від леді Ровени. Вона теж по-своєму чарівна. Мала смаглявий відтінок шкіри, густе чорне волосся. ЇЇ карі очі, наповненні глибиною почуттів, блищали під тонкими вигнутими чорними бровами, «білі зуби виблискували, як перли». Мала гарну поставу, одягнута у східне вбрання. Проте Ребекка далеко поступається в красі чарівній саксонці Ровені. З раннього дитинства вирізнялася твердою волею стю і кмітливістю, боязкість була чужою для її душі. Батько навчав до рівного і чемного поводження з усіма, оточував розкішшю. Хоч дівчина завжди усвідомлювала про ненадійність умов, в яких вони жили, але не успадкувала догідливість, підлабузництво і хитрість батька. «Трималася з гордовитою скромністю, ніби підкоряючись несприятливим обставинам, в які була поставлена через належність до зневаженого племені, але водночас вона усвідомлювала себе гідною вищого становища». Дівчина побожна, щедра, справедлива, має силу волі та гострий розум. «У цьому гаманці, — сказала Ребекка, — ти знайдеш сотню цехінів. Поверни своєму господареві те, що йому треба, а інше візьми собі». Якщо у полоні «саксонська спадкоємиця могла розраховувати на певну ввічливість щодо неї, то єврейці ні на що було сподіватися». Реберцці не один раз доводилось перемагати небезпеки, ось чому вона не розгублювалась у такі хвилини. «Стій, де стоїш, зарозумілий лицарю… один крок вперед — і я кинуся вниз» - сміливо каже ворогові. Дівчина досить освічена, знає французьку мову. Наділена величезними знаннями у лікуванні, тому користується пошаною серед свого народу. «Коли язичник поранений і в біді, він стає братом єврея», – такими словами просить батька підвезти пораненого Айвенго. Доглядає та лікує лицаря. На процесі по звинуваченню у чаклунстві, спочатку одна проти багатьох, проте розумна та кмітлива. Усвідомлюючи свою роль у суспільстві, приймає речі такими, як вони є. Тому, коли не отримує відповіді на свої почуття від Айвенго, їде геть.
Обидві героїні займають значне місце у романі. Захоплюють читача.