Можешь скоротить
Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції Дебальцеве (тепер Донецької області). Його дитячі роки минули у селищі Третя Рота (нині м. Верхнє) біля Дінця. З одинадцяти років хлопець почав працювати у бондарному цеху содового заводу, потім був телефоністом, чорноробом. Початкову освіту дав йому батько; крім того, Володимир багато читав, особливо захоплюючись пригодницькою літературою. У 1911 р. він вступає до двокласного училища в с. Третя Рота. Продовжував освіту в Харківському інституті народної освіти. Поет брав участь у громадянській війні (спочатку в складі петлюрівської, а потім — Червоної армії) та Другій світовій війні. Писати вірші почав із 14 років. У жовтні 1917 р. лисичанська газета «Голос рабочего» друкує вірш В. Сосюри «Плач волн», потім — перший вірш українською мовою «Чи вже не пора». Як поет В. Сосюра виходить з романсової традиції з притаманним їй образним рядом та інтонацією. Соціальна тематика уживається в його поезії із сентиментальними медитаціями.
Формування його як зрілого поета припадає на пореволюційні часи. У 1921 р. вийшла збірка «Поезії», це була друга його книжка. Перша, «Пісні крові» (1918 р.), не збереглася. Цього ж року з’являється поема «Червона зима». У 20-х роках XX ст. виходять також збірки «Осінні зорі» (1924 р.), «Сьогодні» (1925 р.), «Золоті шуліки» (1927 р.), «Коли зацвітуть акації» (1928 р.). За десятиліття між 1922 та 1932 роками В. Сосюра був членом багатьох літературних організацій — Пролеткульт, «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Наприкінці 1920-х років з боку критики все частіше чуються вислови про неправильну політичну орієнтацію поета. У цей важкий час В. Сосюра майже не пише, займається перекладами. Настрої відчаю позначилися й на збірці «Серце» (1931 р.). У 1936 р. поета знову приймають до Спілки радянських письменників (у 1934 р. В. Сосюру «за націоналістичні ухили» виключають з партії та зі Спілки письменників). Наступного року з’являється збірка «Нові поезії». У 1939 р. — збірка «Люблю». У 1940 р. В. Сосюра закінчує своє найбільше ліро-епічне полотно — роман у віршах «Червоноармієць». Збірки воєнних та повоєнних років: «В годину гніву» (1942 р.), «Під гул кривавий» (1942 р.), «За мир» (1953 р.), «На струнах серця» (1955 р.), «Солов’їні далі» (1957 р.). У 1960 р. завершує поему «Розстріляне відродження», розпочату в довоєнний час і опубліковану в 1988 р. в журналі «Вітчизна». В останнє десятиліття життя поета побачили світ збірки поезій «Близька далина» (1960 р.), «Поезія не спить» (1961 р.), «Осінні мелодії» (1964 р.), «Весни дихання» (1964 р.). Поема «Мазепа», розпочата у 1929 р. та закінчена в 1959 р., потрапила до списку заборонених творів і була надрукована аж у 1988 р. До останнього дня поет залишався людиною активною, діяльною, життєлюбною. Помер В. Сосюра 8 січня 1965 р.
Тут параллельно с этим в какой-то гостинице (или что-то в этом роде) Молодой щёголь, игрок (который проиграл уже к этому моменту всё и не платил за комнату несколько дней) решал как ему выбраться из этой непростой ситуации. Всё, что у него осталось это какой-то моднявый костюм, столичный в котором он собирался появиться перед папиком и пустить ему пыль в глаза. Тут пришёл слуга от управляющего и говорит - барин, поимейте совесть - пора как-то уже расплатиться. Ну молодой (я имён не запоминаю))) ) сразу такой надыбы (решил из последних сил барахтаться) и начал кричать, что он не позволит с него деньги требовать, и вообще сейчас сядет писать жалобу министру. Тут управляющий сразу подумал, что это и есть ТОТ САМЫЙ ревизор, сразу начал : ну что вы, что вы.. . ну зачем сразу министру созвали совет местных чиновников и начали решать что с ним делать.. . И тут и началось - каждый из кожи вон лез, чтобы ему угодить: взятки давали, умасливали самыми лучшими блюдами.. . Успели даже сосватать ему дочь одного из чиновников (хотя "ревизор" успел приударить как за дочерью того чиновника, так и за женой) "Ревизор" смекнул в чём дело - его приняли за какую-то шишку и выдоил из всех этих чиновников всё, что мог.. . Напоследок помахав ручкой взобрался в карету, запряжённую лучшими лошадьми (которых ему, конечно, подогнали чиновники и под предлогом, что он домой на пару дней и тут же вернётся - свалил. А чиновники уже сидят, думаю - ну всё, слава Богу сбагрили.. . А тот, которого дочь за ревизора сосватали так вообще усы распустил, такой важный сидит, планы строит. Тут вбегает почтальон и вопит: я тут такое письмо нашёл! ! Закачаетесь сейчас все! Это, говорит, наш батюшка-ревизор отправляли другу своему! И начинают они это письмо читать, а там чистый гон на всех чиновников, которые ревизора ублажали - и тот дурак, и тот тупой.. . никого не пропустил, даже почтальона. И вот они сидят, ржут и злятся и тут входит слуга и говорит - там пришёл какой-то стрёмный субъект и все понимают, что вот это и есть настоящий ревизор.. . всё.