однажды жил маленький мышонок в богатом доме. он постоянно ел вкусную еду, никогда не был голодным. в это время его друзья-мышата голодали и он часто делился с ними едой. однажды мышонок увидел как в его дом постучалась бедная женщина, она просила еды. но богатые хозяйва отказали женщине и выгнали ее. мышонок знал , что у хозяйв под кроватью есть чулан с деньгами и он решил отомстить хозяйвам дома за их жадность. мышонок прогрыз дырку в чулане и всю ночь надгрызал эти деньги! на следующее утро хозяйка увидела всё это и поняла, что поступила не правильно!она нашла ту бедную женщину и пригласила ее на ужин, дала ей одежды и денег.
Объяснение:
Короленко Володимир Галактіонович — видатний російський письменник, публіцист і громадський діяч, за походженням — українець.
Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.
В 1866 році Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло назустріч проханню Короленка.
В цьому ж році Володимир Короленко поступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю.
Про побут юного Короленка у Рівному написано вже чимало. Прикметно, що сам письменник докладно зобразив і гімназію, і родинне оточення, і життя міста того часу у своїх повістях, нарисах, оповіданнях. Особливо — "Історії мого сучасника", де ці спогади є часткою життєпису героя в контексті його незатишної і багатої на неправду доби.
Гімназійні враження Короленка були переважно важкими. Дитячу душу ранили кричуща несправедливість, зневажання гідності учнів, примітивне шпигунство наглядача Дитяткевича, байдужість учителів. Засилля рутини робило навчання нецікавим і нудним, а постійний страх перед покараннями, які чекали на гімназистів на кожному кроці, викликали ненависть та зневагу до гімназійних службовців. Щоправда, серед учителів Володимир Короленко пізнав і таких, котрі запам'яталися йому на все життя благородством та добром.
Таким був зокрема викладач російської словесності Веніамін Авдієв. Він працював у гімназії недовго, лише протягом одного року (1869-70), його гідна та незалежна поведінка була несумісною із тогочасними порядками в реальній гімназії. Зате на Короленка Авдієв справив надзвичайно великий вплив. Пізніше сам письменник визнавав це, згадуючи, що завдячує вчителеві своїм відкриттям великої російської літератури. Адже під час занять Веніамін Авдієв читав учням багато позапрограмних творів. Якось, згадував письменник, — він зайшов у клас серйозним та похмурим: "У нас вимагають присилання творів за чверть для перегляду в округ, — сказав він, наголошуючи — За ними будуть судити не тільки про ваш виклад, але і про б ваших думок. Я хочу нагадати, що наша програма завершується Пушкіним. Усе, що я вам читав із Лєрмонтова, Тургенєва, особливо Некрасова, не кажучи про Шевченка, у програму не входить". Нічого більше він нам не сказав, і ми не запитували... Читання нових письменників продовжувалось, але ми розуміли, що все те, що будило в нас стільки нових почуттів і думок, хтось хоче відняти від нас; комусь потрібно зачинити вікно, через котре лилося стільки світла і повітря, яке освіжало застійну гімназійну атмосферу...
