Головний герой роману «Айвенго» - молодий лицар, син відомого саксонського дворянина сера Седріка Ротервудського. Ми знайомимося з ним тоді, коли той повертається з Хрестового походу, у якому він супроводжував британського короля Ричарда Левове Серце.
Айвенго – сміливий, рішучий і благородний юнак. Чесність та гідність, відданість своєму королю, відвага у боротьбі зі зрадниками престолу роблять йому честь. За своє недовге життя Айвенго встиг здійснити багато подвигів заради справедливості і кохання, тому його з впевненістю можна назвати справжнім, навіть ідеальним лицарем, який міг бути прикладом для представників знатної верхівки тогочасного суспільства.
Айвенго – без сумніву, справжній лицар без страху і докору. Через відданість і любов до прекрасної дами він був позбавлений спадку рідним батьком. Через це Айвенго був змушений приєднатися до війська короля Ричарда та мечем і списом завойовувати собі багатство і славу. Айвенго хоче бачити свою рідну країну без війн і усобиць, тому відданий королю Ричарду Левове серце і щиро його підтримує. Повернувшись на Батьківщину, заради своєї коханої леді Ровени він перемагає на лицарському турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя.
При всій своїй мужності Айвенго досить романтична і поетична людина. При цьому він розсудливий, адже розуміє, що Англії потрібен не король, який більшість свого часу проводив у мандрівках і лицарських походах, а сильна особистість, яка б могла зупинити усобиці, об’єднати країну і відновити в Англії соціальну справедливість.
Айвенго не тільки відважний, сміливий і мужній воїн, а й порядна і чесна людина, здатна на самопожертву заради інших. Він фанатично відданій своїй справі, своїм друзям, разом з якими поділяє усі небезпеки і нещастя.
З часу написання роману Вальтера Скотта «Айвенго» пройшло вже майже два століття. Здавалося б, вже давно минули лицарські часи, ми давно стали зовсім іншими і живемо у зовсім інших умовах. Доба комп’ютерних технологій і технократії накладає відбиток на серця і розум людей, на їх взаємини і моральні орієнтири. Але й досі нетлінними залишаються одвічні людські цінності, які були притаманні і герою роману, славетному лицарю Айвенго. Адже вірність, відвага, мужність, чесність, почуття людської гідності, шляхетність, готовність до самопожертви заради товариша або рідної країни і сьогодні мають непересічне значення.
Великий твір.
Тяжка доля малого Тараса.
Україна — розкішний край. У цьому квітучому краї народився великий поет, художник, син українського народу — Тарас Шевченко. А про його дитячі роки я дізналась з уривка "У бур'янах" з повісті С. Васильченка.
Зростав Тарас у кріпацькій сім'ї. Батьки на панщині з ранку до вечора. Хто ж з Тарасом, білявеньким, з синіми очима хлопчиком-дитиною? Сестра Катря, теж ще дитина. Бувало, захопиться сестра грою з дівчатами, а про Тараса забуде. Сидить він сам-самісінький, плаче, чекаючи сестрички. І такий він одинокий, що жаль стає його. Але прибігала Катря, брала на руки — і вже погане зникало.
Підріс Тарасик. Нема кому з ним сидіти, у всіх робота. Хлопець наодинці з самим собою. Відтоді й почалося його бурлакування-мандрування бур'янами. Саме тут він пізнав потяг до волі, бо й увечері не загонять його батьки до хати. Ріс хлопчиком допитливим Не проходили повз його уваги ні захід сонця, ні легенькі хмаринки, ні голубе небо. Все бачив, все відчувала його вразлива душа. А якою була в нього сильна уява! Він хотів побачити залізні стовпи, що підпирають небо, і ворота, куди заходило сонце, він їх і побачив. Співчутливим був Тарас до чужого горя. Дуже глибоко запали йому в душу розповіді куткових молодиць про знущання панів з кріпаків. Наслухавшись розповідей діда Івана про гайдамаччину, співів старого кобзаря, Тарас нізащо не хоче йти до дітей гратися. Вся його душа аж палає, тремтить, в уяві постають картини справедливої помсти. І хлопчик уявляє себе гайдамакою, що рубає панам голови.
Объяснение:
Можно не дякувати! ✴
Будь ласка.
«Никита плыл под звездами, покойно глядел на далекие миры» .
«Все это — мое, -думал он, -когда-нибудь сяду на воздушный корабль и умчу… »
Так воспринимает природу мальчик, когда летом после молотьбы едет на возу; Никита близок ей, растворяется в окружающем его мире. Вот после новогодней елки возвращается Никита один домой, проводив ребят, которые были приглашены в гости: «Никите казалось, что он идет во сне, в заколдованном царстве. Только в зачарованном царстве бывает так странно и так счастливо на душе» . Единение с природой, ощущение себя неотъемлемой частью ее создает в душе мальчика почти постоянное ожидание счастья, чудесного, фантастического. Поэтому нам понятно столь пристальное внимание Никиты ко всему, что его окружает. Автор часто одушевляет явления природы, он создает поэтические образы скворца, кота, коня, ежа, иволги.
«Желтухин сидел на кустике травы, на припеке, в углу между крыльцом и стеной дома и с ужасом глядел на подходящего Никиту» — это описание скворца дается и мягко улыбающимся взглядом автора, и каким-то интуитивным опоэтизированным видением Никиты, и очеловеченным восприятием Желтухина.
Видение Никитой реального перекликается с его фантастическими представлениями, идущими от мечты мальчика, от стремления опоэтизировать окружающий мир. Он заражает этим стремлением других. Так, Лиля ищет с ним вместе вазочку, приснившуюся однажды Никите. И когда в самом деле эта вазочка была найдена детьми на часах в темной комнате, а в ней оказалось колечко, Никита с уверенностью говорит: «Это волшебное» . Толстой включает в повествование и картины быта, с жизненной правдивостью рисует человеческие характеры. Вызывают симпатии плотник Пахом, который мастерит Никите скамеечку, рассудительный мальчик, подпасок Мишка Коряшонок, учитель Аркадий Иванович.