Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
Роман Д.Свіфта "Мандри Гулівера" це твір-пародія на англійську монархію. Тому він містить у собі різні засоби комічного.
Іронія – це насмішка, яка має зовні благопристойну форму.
Гумор – відображення смішного в доброзичливому, жартівливому тоні.
"...п'ять чи шість кандидатів просять у імператора дозволу розважити його та двір танцями на канаті, і той, хто найвище підстрибне і не впаде, одержує посаду".
"Імператор бере в руки палицю й тримає її горизонтально, а претенденти, ідучи один за одним, то стрибають через неї, то пролазять попід нею, туди й назад, залежно від того, підіймає чи опускає палицю імператор. ... Хто виконує всі ці штуки найдовше і з найбільшою спритністю, той дістає в нагороду синю нитку; другий приз - червона нитка; третій - зелена. їх носять замість пояса, двічі оперезавшись круг стану, і рідко трапляється вельможа, не прикрашений хоча б одним таким поясом".
"імператор ... вигадав собі дуже оригінальну розвагу. Він попросив мене стати ... і якнайширше розставити ноги... Потім він наказав своєму головнокомандувачеві вишикувати військо зімкнутими лавами і провести його церемоніальним маршем піді мною: піхоту по двадцять чотири чоловіки в ряд, а кінноту - по шістнадцять,- виставивши списи, з барабанним боєм і розгорнутими прапорами. В параді взяли участь три тисячі піхотинців та тисяча вершників. Його величність наказав, під страхом смертної кари, щоб кожен солдат під час параду поводився якнайчемніше щодо моєї особи. Це не перешкодило, проте, кільком молодим офіцерам, проходячи піді мною, глянути вгору. І, по правді признаюся, штани мої були тоді в такому жалюгідному стані, що ті офіцери мали підстави досхочу посміятись і подивуватися де з чого".
"... може здатися,... нібито в нас усе гаразд, насправді над нами тяжать два лиха - гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога. ... сімдесят місяців тому в нашій імперії утворилися дві ворожі партії - відомі під назвою Тремексенів і Слемексенів, від високих і низьких підборів на черевиках, чим вони відрізняються одні від одних".
Он уделял ей очень много внимания и считал ее ключевой в понимании общего смысла комедии. Герои остаются на сцене в застывшем состоянии очень долго – «почти полторы минуты» , что позволяет зрителю хорошенько рассмотреть всех по отдельности, а также получить общее впечатление от ситуации.
Автор этой сценой хочет раскрыть перед зрителем каждого героя, ведь именно в момент бездействия можно увидеть сущность каждого из них.
Сквозь череду различных событий происходящих в пьесе не всегда можно уловить индивидуальные черты присущие героям. А немая сцена как раз и оставляет зрителя наедине с каждым героем.
В финале комедии на сцене оказываются все герои, действовавшие ранее, за исключением Хлестакова.
Все собираются, чтобы произнести поздравления в адрес семьи городничего, после чего удары судьбы начинают сыпаться на них один за другим. Сначала на сцене появляется почтмейстер, который приносит весть, поразившую всех. После прочтения письма наступает период всеобщего возмущения и негодования, который неожиданно обрывается сообщением о приезде настоящего ревизора.
«Произнесенные слова поражают всех как громом, …вся группа, вдруг переменивши положение, остается в окаменении» .
Эта ремарка, относящаяся к немой сцене, позволяет многое понять из авторского замысла. Во-первых, выражение «как громом» , на мой взгляд, создает впечатление высшего, божественного наказания.
То, что Гоголь хотел создать у зрителя комедии впечатление окаменения, также представляет интерес. Это не только позволяет читателю и зрителю наблюдать первую реакцию героев, но и заставляет задуматься об «окаменении» душ людей, о фальшивости их чувств.
Если обратить внимание на те позы, в которых застывают герои комедии, сразу бросается в глаза их неестественность и комичность. Причем, несмотря на это, все позы как нельзя лучше выражают настроение героев, их поведение в течение всей пьесы. Очень большое значение для пьесы имеют позы городничего и его смысл.
Лука Лукич, «потерявшийся самым невинным образом» , точно так же «терялся» во время общения с остальными героями, особенно с Хлестаковым. Почтмейстер, который постоянно боится высказывать собственное мнение и за все время задает больше вопросов, нежели утверждает, в итоге пьесы просто превращается «в вопросительный знак» .
«Услужливый и суетливый» Земляника, которого Гоголь в самом начале пьесы характеризует как проныру и плута, как бы прислушивается к чему-то, словно хочет найти лазейку, чтобы в очередной раз как-нибудь избежать неприятности.
Помимо этого, в немой сцене участвуют еще и другие герои – Коробкин, три дамы, гостьи, открыто выражающие здесь свою насмешку над чужим комичным положением, тогда как в течение всей пьесы они его тщательно скрывали.
Таким образом, немая сцена является, наверное, самой правдивой сценой во всей комедии. Она олицетворяет эмоциональную зависимость героев и тем самым подсказывает зрителю идею произведения.
Герои не имеют возможности ничего говорить, более того, они не двигаются, вынужденные застыть в момент их первой реакции. Таким образом, будучи не в состоянии лгать, они поневоле выглядят правдиво.
По сути, это кульминационный момент произведения.