брат,я в Украинском не шарю , но ответ наше́л для тебя
У п”єсі Генріха Ібсена “Ляльковий дім” розповідається про сімейне життя Нори і Торвальда. Торвальд був заможним чоловіком, у нього було все - робота, сім”я, затишний дім і любляча дружина Нора. Шлюб цих двох осіб нагадував п”єсу у ляльковому будиночку. Чоловік був дуже толерантний, поважав себе і вважав, що брехні не повинно бути в їхньому сімействі. Проте одного разу все помінялося. Коли чоловік Нори був хворим, вона робила все, щоб вилікувати його, але їй не вистачало грошей. Тоді вона почала підробляти підпис свого батька на документах, тобто, вчинила злочин. Нора розуміла, що цього Торвальд не пробачить їй ніколи, якщо дізнається, хоча за цим вчинком стояло бажання врятувати його життя.
Нора потроху сплачувала борги, в які потрапила, рятуючи його. Коли про таке становище дізнався її чоловік, він був у сильному розпачі. Він хотів вигнати Нору із дому, казав що вона недостойна виховувати їхніх дітей, але його позиція різко помінялася, коли чоловік, який видав Норин секрет, сказав, шо не розкриє цю таємницю нікому.
Саме тоді Торвальд заспокоїв свою жінку і сказав, що у них буде все добре, оскільки ніхто не дізнається про її вчинок. Але Нора після довгих роздумів вирішила піти із дому, в якому її сприймають за ляльку.
Я вважаю, що Нора була варта кращого ставлення до себе з боку своєї сім*ї, оскільки любила свого чоловіка і готова була на все заради Торвальда. А він натомість був ладен вигнати її із дому за те, що вона підписувала фальшиві документи, щоб добути грошей і врятувати йому життя. Саме через це вона покинула своїх дітей і чоловіка, хоча їй було дуже боляче усвідомлювати, що ніколи, можливо, не побачить своїх діток.
Відкритий фінал п'єси не дозволяє визначити, що чекає Нору: перемога або поразка, загибель або «нове життя». Адже Нора живе не своїм життям. Вона сама зізнається, що відчуває себе лялькою, що нею завжди керували - спочатку батько, потім чоловік. Мені шкода її.
Жилин стал раздумывать, как им с Костылиным бежать из плена. Вскоре он начал делать подкоп в сарае.
Однажды ночью они сбежали. Когда вошли в лес, Костылин стал отставать и ныть — ему сапогами ноги натёрло. Из-за Костылина они далеко не ушли, их заметил татарин, который проезжал по лесу. Он сказал хозяевам заложников, те взяли собак и быстро догнали пленников. Им снова надели кандалы и не снимали их даже ночью. Вместо сарая заложников посадили в в яму аршин пяти глубиной. Жилин всё равно не отчаялся. Всё думал, как ему убежать его Дина. Ночью она принесла длинную палку, спустила её в яму, и по ней Жилин вылез наверх. А Костылин остался, не захотел убегать: испугался, да и сил не было.
Жилин отошёл подальше от деревни и попытался снять колодку, но у него ничего не получилось. Дина дала ему в дорогу лепёшек, и заплакала, прощаясь с Жилиным. Он был добр к девочке, и она к нему очень привязалась. Жилин уходил всё дальше и дальше, хоть колодка очень мешала. Когда силы закончились, он пополз, так и дополз до поля, за которым были уже свои, русские. Жилин боялся, что его заметят татары, когда он будет пересекать поле. Только подумал об этом, глядь: налево, на бугре, десятинах в двух от него, стоят трое татар. Увидали они Жилина и бросились к нему. Так сердце у него и оборвалось. Замахал Жилин руками, закричал что было духу своим: «Братцы! Выручай! Братцы!». Услыхали Жилина казаки и бросились наперерез татарам. Испугались татары, не доехав до Жилина стали останавливаться. Так и казаки Жилина. Рассказал им Жилин о своих приключениях, а потом говорит: «Вот и домой съездил, женился! Нет, уж видно не судьба моя». Остался Жилин служить на Кавказе. А Костылина только через месяц выкупили за пять тысяч. Еле живого привезли.