Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок в японській традиції – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата в павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.
Оповідання починається з опису прекрасного літнього ранку. Ранок в японській традиції – символ нових надій, пробудження і переродження людської душі. В озері, яке є символом джерела життя, очищення, початку і кінця всього сущого на землі, квітнуть священні квіти лотоси – символи духовної чистоти і святості. Берегом озера знічев”я походжає Будда – божество, символ добра, гармонії, моральний ідеал людини. Будда випадково заглядає в глибину озера, де можна побачити пекло, і його погляд падає на грішника Кандата, який покараний за страшні злочини, які він вчинив за життя. Будда ніби переглядає гріхи Кандати і раптом серед них бачить один-єдиний добрий вчинок: колись Кандата в павучка і не наступив на нього. Цього для Будди було досить, щоб дати злочинцю шанс, адже павук – символ зв”язку між світами, між простором і часом, символ найвищої мудрості, він пряде нитку життя.
Будда бере тоненьку павутинку, символ тієї нитки долі, один кінець якої знаходиться у руках долі, і опускає її в озеро. І цією павутинкою, ниточкою між раєм і пеклом, злодій міг би вибратись назовні, врятуватися від пекельних мук, але не судилося… Його власна сутність, тобто, відсутність співчуття до ближніх, до інших нещасних, не дозволила врятуватися самому та й врятувати інших. Кандата знов і вже назавжди упав у море крові, а Будда у печалі пішов собі геть.
Отсюда и название рассказа. "Собака бывает кусачей только от жизни собачей... "
Выросшая на улице, никогда не имевшая ни своего угла, ни клички, ни достаточно еды, собака живет в постоянном страхе: любой может ударить, швырнуть камнем, гнать её с презрением. Собака становится недоверчивой и озлобленной. В людях она видит своих врагов, всегда готовых напасть.
Кусака по опыту знает, что люди — это зло, которого надо избегать, а при необходимости и отвечать на него, поэтому она в первый момент набрасывается на Лелю. Потом начинает происходить непривычное: люди, оказывается, умеют не только швырять камни, но и ласкать, заботиться о собаке и кормить ее. Постепенно ломается барьер, воздвигнутый Кусакой между нею и людьми. Доброта ее новых хозяев делает собаку безоружной перед ними, “она знала, что, если теперь кто-нибудь ударит ее, она уже не
в силах будет впиться в тело обидчика своими острыми зубами: у нее отняли ее непримиримую злобу... ”