Назовите автора произведения В)В .П. Астафьев
2. Какую ягоду собирали ребята? А)земляника
3. О чем мечтали все ребятишки? А)пряник конем
4. Почему бабушка не позволяла таскаться с
кусками хлеба? В) будет худо
5. Где работал Левонтий? Б) загатавливал лес
6. Почему мальчик съел ягоду? Б) чтобы не отличаться от левонтьевских ребят
7) Кого видел Санька в пещере? А) домовниху с домовым
8) Как звали бабушку мальчика? А) Катерина Петровна
9) Что сделал мальчик, чтобы бабушка не заметила пропажи ягоды? А) нарвал травы
10. Где у мальчика был дедушка?
11) Чьи эти слова? «Кума! Долг-от я принесла» В) тетки Васении
12. О ком говорится: он когда-то плавал по морям, любил море, а я любил его? Б) Левонтий
свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим.
9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички — дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати.
Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати.
Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ:
