-«Я отроком покинул отчий дом (За славой я в столицу торопился)». Путь какого русского писателя, тоже потерпевшего целый ряд неудач, повторил Некрасов?
-Чьё наставление помнил Николай Некрасов и пытался выполнить: «Только в университете человек получает настоящее образование»?
-Престарелый поэт, к которому пришёл со своими стихами юный Некрасов, посоветовал ему не подписывать первую книжку своей фамилией. Кто был этот поэт?
-Как поступил автор с тиражом первого своего сборника?
-О каких трущобах, где пришлось жить в холоде и голоде начинающему литератору-разночинцу, писал Некрасов: «Как тут таланту вырасти, Как ум тут развернёшь, Когда в нужде, и ... И холоде живёшь»?
-Кому адресованы строки: «Учитель! перед именем твоим позволь смиренно преклонить колени!»?
-Где находилась усадьба Н.А. Некрасова? В каком году он ее приобрел?
-И. А. Гончаров отмечал, что у Некрасова, кроме собственного поэтического дарования, «есть ещё талант — отыскивать и приманивать таланты». Чьи таланты «отыскал» Некрасов?
-Как назывался журнал, основанный А.С. Пушкиным и взятый Некрасовым Н.А. В аренду в 1846 году?
-Некрасов в 1863 году потерял рукопись и дал объявление в газете, пообещав щедрое вознаграждение нашедшему в размер 50-ти рублей серебром. О какой рукописи идет речь?
-У кого из русских поэтов заимствовал Некрасов первую строчку сатирического стихотворения «Всевышней волею Зевеса»: «Всевышней волею Зевеса Вдруг пробудившись ото сна, Как быстро по пути прогресса Шагает русская страна»?
Н.А. Некрасов писал не раз о тяжёлой доле русской женщины-крестьянки:
а) «Доля ты! — русская долюшка женская! Вряд ли труднее сыскать»;
б) «И все эти грозные доли легли На женщину русской земли»;
в) «Ключи от счастья женского, От нашей вольной волюшки
Заброшены, потеряны У Бога самого».
Из каких произведений взяты эти строки?
Какие мотивы характерны для поздней лирики Н.А. Некрасова?
Знаете ли вы афоризмы Некрасова:
а) «То сердце не научится любить ... »;
б) «Сейте разумное ... »;
в) «Поэтом можешь ты не быть ... »;
г) «Мне борьба мешала быть поэтом ... »;
д) «Чтобы словам было тесно ... »;
е) «У счастливого недруги мрут ... »;
ж) «Будь гражданин: служа искусству ... »;
з) «Суждены нам благие порывы ... »;
и) «Воля и труд человека ... »;
к) «Люди холопского звания ... »;
л) «Нужны нам великие могилы ... »?
Мені важко висвітлювати цю тему. Читаючи «Вільгельма Телля», я заздрила героям, бо вони зуміли перебороти свої приватні дрібновласницькі інтереси, інстинкти, пробачити дріб’язкові образи сусідам і родичам, об’єднатися і відстояти свободу своєї Вітчизни. Так, я заздрю. Бо добре пам’ятаю пророчі рядки Олександра Довженка: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди, навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них нема державного інстинкту.. Вони не вивчають історії. Вони живуть негативними лозунгами одкидання Бога, сім’ї, дружби! У них нема вічних істин. Тому серед них так багато зрадників!..».
Уявіть собі, як мені – українці – писате отаке про українців?! Серце обливається кров’ю і сльозами, але пишу, бо це правда.
У п’єсі Гертруда не вагаючись готова заради свободи закласти свій дім, і спокій, і достаток:
«Есть блага выше крова и двора,
И ради них я сжечь свой дом готова!».
І канонічні селяни Редінг і Мейер, забувши свої непорозуміння, пліч-о-пліч б’ються з австрійцями.
І «голуба кров» барон Аттінгаузен проникливо і довго стукає до серця небожа Руденца, пояснюючи, що відступника пригорне тільки осика, що «спокуса мати все й одразу зараз ось тут ніколи не приведе до добра та щастя, що убогим старцем тиняється світом той, кому «чужбиною стала родина».
На жаль, в Україні зараз модно відправляти своїх дітей кудись на ПМЖ. Ніхто не тільки не умовляє тут жити й працювати на свою державу, а всіляко сприяють відтоку молодої сили, розуму, освіти. Ніякі «Гертруди» у нас не в пошані, бо оте прокляте «моя хата скраю» висить над нами раз по раз.
У «Вільгельмі Теллі» всіх швейцарців об’єднує патріотизм, необхідність незалежності нації, свободи й об’єднання країни. В них все склалось. Але мені болить моя країна, і думаю, що необхідно якомога більше висвітлювати сторінки непростої нашої історії, бо досить нам блукати у пітьмі, бо страшно, адже «народ, який не знає свого минулого, приречений пережити його знов». Я впевнена, що Батьківщину, як і матір, не вибирають, не міняють, а просто люблять і відстоюють її інтереси.
І щоб не говорили, але ми повинні чітко знати, що відчиняють тому, хто стукає, а дорогу долає той, хто йде.