— «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
— «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
— «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
— «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
— «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
— «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
— Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
— «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
— «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
— І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
— «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без
Відповідь:
про те, що це була найбільша машина в тексті згадки немає, але те, що Захар Беркут у відповідь на пропозицію Тугара Вовка і монголів обміняти їх життя на життя сина Захара - Максима сам запустив з метальної машини в них камінь, то таке в книзі є .
цитата:
І, відвернувши своє лице, він пішов до машини, на якої варесі лежав величезний камінь, і сильною, недрожачою рукою взяв за ужовку, що придержувала тоту вареху в плоскім положенню.
— Батьку, батьку! — кричала Мирослава, рвучись до нього.— Що ти хочеш робити?
Але Захар, мов не чув її крику, спокійно намірював вареху на ворогів.
Пояснення:
О своем предназначении
Должен помнить он всегда.
Только вот уже веками
Человек губит свой дом.
Не вполне осознавая,
То, что ждет его потом.
Но какое дело, правда?!
Ну, живи себе, живи.
Ни о фразах и
О природе о любви -
Нет, не слышали, не знаем,
Безответственные мы,
Мы давно уже не верим
В душу родины земли.
А она, годами стонет,
Плачет, слезы не тая,
До людей бы достучаться
Все мечтает, пусть не зря.
Люди, будьте милосердны
К той земле, что родила,
Вырастила, воспитала,
Жизнь дала вам, все моля.
Пощадите, не губите,
Люди, вы ведь все умны.
Вы хозяева планеты,
Будьте ими, как должны.
Совесть – ваше сердце это,
А ответственность – ваш ум,
Вы в ответе за планету!
Помните всегда о том.