Кажуть, що життя схоже на зебру – смужка біла, смужка чорна. Багато чого трапляється з кожним з нам, і щось нам подобається, а щось ні. Усі ми прагнемо розтягнути білу смугу в житті якомога ширше, а чорну проскочити якнайшвидше. Ми прагнемо позитивних вражень та переживань, цікавих подій, радісних сюрпризів.
Та буває, що проблеми ніби стають у чергу, щоб заважати нам радіти життю. То неприємності, то хвороба, то грошей немає. Буває, здається, що неможливо радіти життю, коли тобі вдома світить генеральне прибирання, величезне домашнє завдання та відсутність смартфону останньої моделі. Люди звикають концентрувати свою увагу не на щасливих моментах, а на тому, що їм перешкоджає. І тоді життя вже здається зовсім безрадісним.
Деякі люди все життя покладають на досягнення мети, яка має зробити їх щасливими. Добре, якщо так і стається. Та мені здається, що поки людина досягне всього, чого прагне, вона може втратити здатність радіти будь-чому взагалі, бо буде перебувати у постійна напрузі.
Звичайно, і мета в житті, і досягнення важливі для людини. А просто радіти життю можна і на шляху до них. Мудрі люди кажуть, що велика радість життя – це вміння помічати маленькі її приємності. Краса природи, тепле сонечко, веселий дощ, прогулянка, смачна страва, красива музика, гарна книга, розмова з другом – прості та доступні для кожного речі. Улюблене заняття також викликає відчуття радості. Наприклад, моя старенька бабуся досі порається у городі, хоч вже ледве ходить, а на грядках не стоїть, а сидить на табуретці. Вона каже, що це їй просто дуже до душі, їй радісно бачити, як завдяки її турботі родять овочі та фрукти. Тож у праці, у самому її процесі, також можна знайти радість життя.
Ми часто чуємо, що життя – головна цінність людини. А насправді усвідомлюємо це найчастіше під час якихось великих катастроф чи війн. Тому, на мою думку, ми маємо використовувати кожну можливість порадіти просто тому, що живемо
Человек, написавший хорошую детскую книгу, несмотря на возраст остался в детстве, или, хотя бы не забыл его. И то, что он написал, лишено лицемерия, чувства обострены, реакции на происходящее истинны. Герой - дите увидев грязь не промолчит, как умудренный опытом взрослы ханжа. Любая взрослая жизнь во взрослых книжках - это череда интриг во имя непонятных или мерзких целей. "Детская книга" - здесь детская не означает простая, худшего качества. Это означает чистое, честное, надежное, как в детстве бывало почти у каждого взрослого. Вот и тянет многих взрослых от повседневной мерзости в то чистое, которое они немного помнят. Но, вряд ли это приведет к чему-то хорошему. У такого взрослого после прочтения сразу появится необходимость выбора - вернуться к своим взрослым игрушкам, или стать таким, каким хотел в детстве. Выбор очевиден. И выбравший возврат во взрослое состояние будет еще несчастнее, чем до прочтения, потому что книга разбудила в нем то, что он старательно прятал от себя. Он поймет, что в детстве предал себя не осознанно, на волне жизни, плывя по течению, а сейчас предает вполне понимая что он делает. Но иначе он не может - роль, которую он примерил к себе, маска, с которой он живет не отпускают его. Вот так, примерно.
Вороной конь - конь черного цвета, спелая рожь - созревшая, готовая к покосу рожь, скорый на работу - исполнительный, быстро делающий задание работник, в воздухе висел дым - дым в безветренную погоду становится неподвижным как облако, теплый серый день - пасмурный но теплый день, злорадный окрик - злой ехидный окрик со злобной радостью, испытываемую при неудаче, несчастье другого, колючий мороз - сильный мороз, когда во время прибывания на улице краснеют щеки и пальцы рук и их начинает покалывать, неминуемая смерть -действие, ведущее к смерти человек от этого действия, в самое ближайшее время, лютый мороз - суровый сильный мороз и холод, нашкодил - напакостил, нахулиганил.
Кажуть, що життя схоже на зебру – смужка біла, смужка чорна. Багато чого трапляється з кожним з нам, і щось нам подобається, а щось ні. Усі ми прагнемо розтягнути білу смугу в житті якомога ширше, а чорну проскочити якнайшвидше. Ми прагнемо позитивних вражень та переживань, цікавих подій, радісних сюрпризів.
Та буває, що проблеми ніби стають у чергу, щоб заважати нам радіти життю. То неприємності, то хвороба, то грошей немає. Буває, здається, що неможливо радіти життю, коли тобі вдома світить генеральне прибирання, величезне домашнє завдання та відсутність смартфону останньої моделі. Люди звикають концентрувати свою увагу не на щасливих моментах, а на тому, що їм перешкоджає. І тоді життя вже здається зовсім безрадісним.
Деякі люди все життя покладають на досягнення мети, яка має зробити їх щасливими. Добре, якщо так і стається. Та мені здається, що поки людина досягне всього, чого прагне, вона може втратити здатність радіти будь-чому взагалі, бо буде перебувати у постійна напрузі.
Звичайно, і мета в житті, і досягнення важливі для людини. А просто радіти життю можна і на шляху до них. Мудрі люди кажуть, що велика радість життя – це вміння помічати маленькі її приємності. Краса природи, тепле сонечко, веселий дощ, прогулянка, смачна страва, красива музика, гарна книга, розмова з другом – прості та доступні для кожного речі. Улюблене заняття також викликає відчуття радості. Наприклад, моя старенька бабуся досі порається у городі, хоч вже ледве ходить, а на грядках не стоїть, а сидить на табуретці. Вона каже, що це їй просто дуже до душі, їй радісно бачити, як завдяки її турботі родять овочі та фрукти. Тож у праці, у самому її процесі, також можна знайти радість життя.
Ми часто чуємо, що життя – головна цінність людини. А насправді усвідомлюємо це найчастіше під час якихось великих катастроф чи війн. Тому, на мою думку, ми маємо використовувати кожну можливість порадіти просто тому, що живемо