Немецкий писатель-романтик. Вильгельм Гауф родился в Штутгарте. С 1820 по 1824 изучал теологию в Тюбингенском университете. Талант Вильгельма Гауфа ярко выразился в «Сказках для сыновей и дочерей образованных сословий» (3 альманаха, 1826—1828), в которых органическое освоение восточной и национальной сказочной традиции соединилось с живым откликом на проблемы современности («История о маленьком Муке», «Холодное сердце», «Карлик Нос» и другие сказки). Новеллы Гауфа («Нищенка с Pont des Arts», 1826), а также написанный в манере Вальтера Скотта исторический роман «Лихтенштейн» (1826) сыграли определенную роль в становлении критического реализма в немецкой литературе XIX века. Однако полностью раскрыть свой литературный талант Вильгельм Гауф так и не успел, поскольку умер в возрасте 25-ти лет.
Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.). Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного. Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності. Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів. Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи. Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості. Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.
