Гамлет – твір, що вимагає тлумачення. Великий драматург випередив свій час. Кожна нова постановка Гамлета – подія в світі театру і літератури, адже сучасні драматурги знаходять у великій трагедії все нові й нові смислові пласти. Однією з найбільш актуальних для сучасного читача і глядача є проблема вибору, яку можна вважати відображенням основного конфлікту трагедії. Дізнавшись про те, що його батько загинув від руки лиходія Клавдія, Гамлет постає перед складною проблемою вибору. Знаменитий монолог Бути чи не бути? втілює душевні боріння принца, що здійснює складний моральний вибір. Життя або смерть?Сила чи безсилля? Нерівна боротьба чи ганьба малодушності? Такі складні питання намагається вирішити Гамлет. Вибір принца – не тільки етичний, а й містичний. Гамлет повірив примарі, а точніше, той підтвердив підозри принца. Свідоцтва привидів, духів і інших мешканців потойбічного світу ніколи не зважали ні доказом, ні юридичним доказом чиєїсь вини або невинності. Клавдій був би виправданий, розбирай його справу. Але суд Гамлета не такий: принц судить не за писаними законами, а за правилом кров за кров. Принц провів своєрідний слідчий експеримент. Видовище – петля, щоб заарканити совість короля, – говорить принц. Перебуваючи сам перед вибором, Гамлет ставить у ту ж ситуацію короля Клавдія. Якщо вбивця покаявся, принц, можливо, простив би його. Клавдій стривожений, але до покаяння йому далеко. Клавдій впевнений в тому, що справжня причина смерті його попередника нікому невідома. Так Гамлет переконується в правоті своїх підозр, отримує підтвердження слів примари. Так план помсти просувається ще на один крок вперед.
Объяснение:
Твір на тему “Образ Гамлета” за твором Шекспіра “Гамлет”
Гамлета кожен сприймає по-своєму. Хтось вважає його борцем, хтось – слабохарактерною, але все ж цього персонажа знають і люблять дуже багато.
Гамлет є героєм однойменної п’єси У. Шекспіра. Данський принц колись був щасливим юнаків, з люблячою сім’єю, коханою дівчиною і справжніми вірними друзями. Одного разу у героя помирає батько, і з цього моменту його життя перевертається з ніг на голову. Мати виходить заміж за брата свого покійного чоловіка. Клавдій стає новим королем. Уві сні Гамлету є привид померлого батька, який розповідає, що винен у всьому Клавдій, і просить помститися. Колишній світ Гамлета починає валитися.
Раніше Гамлет вважав людину вінцем творіння, центром Всесвіту, який може абсолютно все. А тепер він розуміє, що абсолютно безпорадний. І задає питання: “Бути чи не бути?” Ця фраза відома всьому світу, вона на вустах навіть тих, хто не знайомий з твором. Що ж краще, визнати і прийняти недосконалість світу цього? Або боротися за справедливість всупереч усьому? На його думку, чесні люди на нашій землі велика рідкість, їх одиниці на десятки тисяч. А “Данія – тюрма… з безліччю темниць”.
Можливо, Гамлет і далі жив би зі своїми переконаннями, але події, що відбулися змусили цю людину подивитися по-новому на все навколо. Герой перебуває в повному розпачі, на межі. В результаті його свідомість немов роздвоюється, і чим далі, тим більше.
В остаточному підсумку герой так і не знайшов для себе правильної відповіді. Нікуди не пішли сумніви, що терзали його. Гамлет немов випромінює страждання і песимізм, але з величезною силою. Можливо в цьому причина такої великої прихильності читача до цього героя. Цей твір вчить нас тому, що не можна бути закоханим в ідеал людини, не можна вірити в його могутність. Як не сумно, але цей світ далекий від досконалості. Не варто цього забувати. Краще сподіватися на краще, але бути готовим до найгіршого. Тоді жодна ситуація не зможе так зруйнувати світ людини, як це сталося з Гамлетом.
"Лишний человек", "лишние люди", "галерея лишних людей" - откуда появился этот термин в русской литературе. Кто впервые так удачно применил его, что он прочно и надолго утвердился в произведениях Пушкина, Лермонтова, Тургенева, Гончарова? Существует точка зрения, что впервые наиболее отчетливо им воспользовался И.С.Тургенев, создав произведение, озаглавленное "Дневник лишнего человека".
По другой версии сам Пушкин в черновом варианте VIII главы "Евгения Онегина" назвал своего героя лишним: "Онегин как нечто лишнее стоит". Так или иначе, но именно образ лишнего человека надолго стал предметом исследования русских писателей. Одинокий, отвергнутый обществом или сам отвергший это общество "лишний человек" не был плодом фантазии русских писателей XIX века, он был отмечен как болезненное явление духовной жизни русского общества, вызванное кризисом общественной системы. Образ "лишнего человека" в русской литературе очень разнообразен.
Романтические герои Пушкина и Лермонтова - натуры страстные, бунтующие. Они не выносят зависимости, одновременно понимая, что их несвобода - в них самих, в их душе. Им кажется, что их делает зависимыми общество, в котором они живут, однако, вступив с ним в конфликт, они становятся одинокими. Алеко, герой поэмы Пушкина "Цыганы", уйдя от "неволи душных городов" в цыганский табор, хочет иметь полную свобоцу. Но это свобода только "для себя". Земфире и никому другому он этого не позволяет. Старик-цыган, отец Земфиры, говорит ему: Ты не рожден для дикой доли, Ты для себя лишь хочешь воли. В этой поэме выразился взгляд Пушкина на свободу личности. Он считал, что свобода конкретной личности, любого человека кончается там, где начинается свобода другого человека.
Кавказский пленник, герой одноименной поэмы, обременен не условными, а настоящими веригами, и поэтому его мечты о свободе приобретают вполне реальные очертания родного края, любимого человека: Я вижу образ вечно милый: Его зову, к нему стремлюсь. Юная черкешенка ценой своей жизни даровала ему долгожданную волю, но будет ли он счастлив?
"Мцыри" - это гимн жизни. Любовь к жизни героя Лермонтова такова, что он готов заплатить за нее жизнью. И никакого парадокса здесь нет, потому что жизнь в тюрьме для Мцыри - это смерть, смерть на воле - часть жизни, последняя, но часть. Ямала жил и жил в плену. Таких две жизни за одну, Но только полную тревог. Я променял бы, если и мог. Демон - "Дух изгнания", которому наскучило зло. Любовь к Тамаре пробудила в нем желание верить добру, но творить его он так и не смог. Тамара погибла. И вновь остался он, надменный, Один, как прежде во вселенной.
Дубровский и Вадим, герои одноименных произведений, оскоблены обществом и унижены. Удовлетворив, однако, жажду мести, оба не смогли стать счастливыми. Маша и Ольга потеряны, удел героев- одиночество. В реалистических произведениях Пушкина и Лермонтова перед читателем предстают иные герои. Это Онегин из "Евгения Онегина" Пушкина и Печорин из "Героя нашего времени" Лермонтова. Оба этих человека благородны, честны, умны, на голову выше всех окружающих. В их груди кипят силы необъятные, но не находят применения.
Онегин так и не может найти своего места в жизни, ничто его не радует, не волнует: он ни к чему не стремится. Даже любовь искренней, неиспорченной светом девушки, Татьяны Лариной, не вызывает в нем никаких стремлений. Печорин становится, подобно Демону, разрушителем чужих жизней. Все, к чему он прикасается, погибает, рассыпается в прах: по его вине погибает черкешенка Бела, из-за него "честным контрабандистам" приходится менять свой жизненный уклад, от его руки погибает Грушницкий, разочаровывается в жизни и любви княжна Мери Литовская, он становится причиной, пусть невольной, гибели Вулича в повести "Фаталист".