В рассказе много пространства и букв уделяется некоему скульптору, его бедственному положению, его талантливым работам, удачной выставке и т.д. Но все эти детали, художественную деятельность лишь ширма, описывающие прикрывающая главную тему, сущность и идею произведения. Поэтому рассуждать о судьбах художниковя не буду. Перейду к тому, что поразило, растрогало и расстроило меня.Старость. Одинокая, полуслепая, неопрятная, сирая. Бывшая красавица и светская барышня, дочка известнейшего художника, прожившая молодые годы в Париже, теперь она — усохшая старушонка, всеми оставленная среди обломков былых воспоминаний. Квартира пока ещё живой хозяйки никому нет дела. Кроме бестолковой босоногой девчонки, с которой не о чем и поговорить, которая не понимает ценности этой дряхлой роскоши, руин «винтажа», бесценных фотографий...
Для кожної людини надзвичайно важливо знати і відчувати, що вона не сама в цьому світі, що в неї с рідні, що на неї завжди чека- ють і їй повернутися. Де б ми не були, які б дива не бачили. с куди але справжній затишок можна знайти лише вдома, у рідній країні. тільки тут радість буде справжньою, а горе розділять близькі по духу й крові люди. Любов до рдного краю необхідною складовою гармонійної особистості, щасливої людини. Саме тому ця проблема надзвичайно гостро постаe у зла мні періоди розвитку людства, тому до неї неодноразово зверталися й звертаються митці. темі збереження історичної пам'яті, шанування своеї землі. Батьківщини присвятив поему oЕвшан-зілля о Микола Вороний. Узявши за сюжетну основу легенду з Галицько-Волинського літопи. су про те, як князь Володимир Мономах під час походу взяв у по- дом сина половецького хана, Вороний створив цілком оригінальний художній твір Володимир Мономах залишив хлопця на чужині, в Киев. За гарну вроду хлопця оточили розкошами и увагою, тому він швид ко забув рідний край і батька. Але старий хан журився й плакав за своею дитиною, не спав, не їв і, врешті, спорядив до Киева гуд- ця, який мав пробудити пам'ять хлопця, нагадати, де його земля Але умовляння не діють, навіть пісні(ані про волю половецьку, ані материна колискова) не справляють враження на сина половецького хана.Микола Вороний не просто переказ ye сюжет легенди, поет творчо переосмислюe літописний текст і надac твору особливо ліричного й, водночас, драматичного звучання. Старий посланець, розумію- чи, що його намагання марні, тяжко хилить голову на груди, адже там, де пустка замість серця, порятунку вже не б I лише застосування магічного евшан-зілля(відчувши запах рослини з рід них степів, юнак відразу все пригадав) змушуe хлопця зрозуміти, хто він яке його коріння, де його Батьківщина. За літописом, юнак, e, заплакавши, мовив: Да есть на своїй землі кістьми лягти, лучче аніж на чужій славному бути». Саме ці слова винесені в епіграф поеми. Вороний наголошуe, що в оповіді половецького хлопця про надзвичайно важливе пророкування для всіх майбутніх поколінь усіх народів. Таке попередження, на жаль, виявилося не зайвим і для українців, із яких багато хто відц від свого народу й за- був свій край. Скільки розсіяно по світу таких синів половецького хана., що за матеріальними благами загубили віру в духовне, але ж багато їх і в самій Україні!У заключних акордах поеми митець звертається вже безпосеред- до України, доля якої бути матір'ю синів, що не шанують, цураються свого роду марними співи кобзарів, ощо співали-віщу- заповіти благородні. Ніщо не може змусити народ поважати себе. Отже, виходить, що omei сили, духу, зрива на ноги, в нас що нема, і манівцями ми блукаем без дороги! Ті, хто в душі стали манкуртами, не можуть прокинутися й згадати себе евша- риторичним поста питання автора про те, де ж узяти того ну, того зілля-привороту, що на певний шлях направить, -шлях край свій повороту?!» Таке питання можна було би поставити ж й багатьох зараз, і дуже хочеться, щоб ми не чекали якогось див- до ного казкового евшан-зілля, а знайшли в собі сили й бажання бути riдними свое землі, шанувати себе.
Герда, смелая девочка, выступившая против самой Снежной Королевы, могущественной и непобедимой. Никакая сила не могла противостоять холодному взгляду, а уж тем более, поцелую волшебницы. Но доброта и отвага Герды привлекает на ее сторону и людей, и животных.
Отправившись на поиски названного брата Кая, Герда и не предполагала, с какими трудностями ей придется столкнуться, сколько опасностей поджидает ее на пути. Но она верит в то, что сможет преодолеть любые препятствия, лишь бы только вернуть домой любимого брата его из рук жестокой королевы, несущей смерть всему живому. И потому все стараются Герде. Лишь старушка, умеющая колдовать, пытается помешать девочке. Но ею движет желание оставить Герду у себя, ведь у старушки не было детей.
Принц и принцесса, узнав историю Герды и Кая, так растрогались, что помиловали Ворона и его невесту. А Герде дали золотую карету, теплые вещи и проводили ее до границ королевства. Дочь злой разбойницы настолько была поражена смелостью маленькой девочки, которая преодолела столько препятствий, но не остановилась на полпути, что отпустила Герду. Кроме того, она вернула ей вещи и отпустила с ней свою любимую игрушку – северного оленя.
Маленькая разбойница первоначально принадлежала силам зла. Но Герда своей самоотверженностью поразила ее. Разбойница поняла, что кроме зла в мире существует еще любовь, верность, самопожертвование. И это не оставило ее равнодушной. Она уже не слушала свою мать. Маленькая разбойница узнала другую сторону жизни.
Но самым большим злом был тролль, создавший волшебное зеркало, искажающее все прекрасное в мире. И, конечно, Снежная Королева, от взгляда которой умирало все живое. Но и эти силы не убить любовь. Герда проникла в чертоги Снежной Королевы. Ее горячие слезы растопили кусочки ледяного зеркала в сердце Кая. Перед великой любовью сила холодной волшебницы иссякла. Она не могла победить этого чувства, потому что добро всегда несет в себе всепобеждающую любовь.