1. Поразка шведів під Полтавою.
«В жахливий день біля Полтави / Від шведів щастя утекло, / Навкруг порубане, криваве / Все військо Карлове лягло…».
2. Мазепа серед почту короля Карла ХІІ .
«А поруч в лицарській юрбі, / Де звісив дуб гілля дебеле, / Мазепа стомлений собі / З трави тверду постелю стеле. / Гетьман — похмурий і старий / І сам, як дуб той віковий…».
3. Розмова Карла із Мазепою.
«Король з усмішкою гіркою / Свою мізерну пайку взяв / І, приховавши приступ болю, / Бадьоро, голосно сказав: / «У всіх із нашого гуртка / Відважний дух, тверда рука, / Та хто в цей час маршів, боїв, / Балакав менше й більш зробив, / Ніж ти, Мазепо?..”».
4. Розповідь Мазепи про себе:
а) при дворі короля Казиміра
«…Так років з п’ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав… / Ще Казимір королював, / Ян Казимір… Шість років я / Був паж у того короля…»;
б) дружина графа-воєводи
«Молодша щось на тридцять літ, / Все важче зносила вона / Свою нудьгу і графів гніт»;
в) зародження кохання
«…Це несвідоме поєднання — / І ми ніколи не збагнем, / Як раптом іскорка кохання / Шаленим вибухне вогнем. / За нею стежив я здаля, / Зітхав, дививсь і плакав я, / Аж доки нас удвох звели,— / І відтоді здибались ми…»;
г) взаємність почуття
«Кохав я і коханим був… / Кохав я і зазнав кохання. / Хоч і щаслива доля ця, / А все ж кінець її — страждання / Ми потай бачились…»;
д) викриття
«…нас двоїх одної ночі / Схопила зграя шпигунів… / Від гніву граф оскаженів —… / Яка Терезина судьба, / Не скажу вам — не знаю й сам. / Отак нас доля розлучила! / Але ж і лютий був, аж страх, / Прегордий воєвода-граф! / Він сам для себе був святий / І думав, що в очах народу, / Як і в моїх, він теж такий…»;
е) покарання
«…Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив… / Свисток, батіг… і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг»;
ж) бажання помсти
«…Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових / І за ганьбу свою помщусь, / І дяку графові складу / На тих зухвалих дворових — / За негостинну ту їзду».
и) на спині у коня
«Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі — / Коли-то, зв’язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!»;
к) загибель коня
«Тут сам остався я в одчаї, / Прив’язаний тугим ременем / До цього трупа без життя…»;
л) порятунок
«…Я зрозумів, що ще не вмер, / Що це й не сон, бо хтось не дав / Мене на жир шулік і ґав»;
м) пояснення порятунку
«…Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували…».
5. Завершення поеми.
«…»А потім / Я став гетьманом в їх країні…” / Та ви дивуєтесь, чому / Король не дякував йому / За повість? Він причину знав: / Король уже з годину спав».
1.Образ Фауста – один з центральних в однойменній трагедії Гете. Характеристика Фауста до розкрити його образ та визначити риси характеру. Саме його життя покладено в основу сюжету твору, навколо нього зав’язуються основні конфлікти трагедії, він у центрі експерименту Бога і диявола, котрий повинен виявити справжню сутність людини, її ціннісні орієнтири, сенс її життя. Гете ставив перед собою завдання створити героя, в якому відбилися б найважливіші світоглядні тези та внутрішні суперечності просвітницької ідеології
Объяснение:
Главный герой – поэт-труженик, который много работает и очень устаёт. Его раздражает то – что солнце светит ясно, даже радостно. На самом же деле солнце точно также трудится.
В итоге герои решают, что оба будут ответственно выполнять свою работу.
В произведении широко используется олицетворении, что видно в данных строках: "шагает солнца в поле"