У Дианы, конечно, сложный характер. Своенравная, вспыльчивая, капризная... Но всё-таки очаровательная. Может, потому что великолепно сыграла Маргарита Терехова (когда я читала само произведение, я не испытывала к Диане почти никакой симпатии; и вообще в произведении много жестоких моментов, в фильме этого нет). И в тереховской Диане я как раз вижу за внешней оболочкой сильной, власть имущей женщины, слабую натуру, нежную, ранимую, ждущую настоящей любви. Я верю в её искренность чувств к Теодору.
Теодоро не граф. Помните его признание Диане: Тристан, которому по смерти Обман воздвигет изваянья... Измыслил басню про меня. А я - ничто, найдёныш бедный;..." Основная идея произведения заключена в словах Дианы: "... Ведь не в величье -наслажденье, А в том, чтобы душа могла Осуществить свою надежду".
Однією з найкращих новел О’Генрі справедливо вважається новела «Останній листок». У творі захоплюють своєю чистотою та щирістю почуття самовідданості та безкорисної дружби між старим самотнім художником і молодими дівчатами.
Головні персонажі новели — Джонсі та Сью. Це молоді дівчата, які, наче сестри, поділяють разом усі свої радощі та незгоди, домівку та їжу. Їхня дружба була по-справжньому міцною, бо кожна з дівчат була готова на самопожертву заради іншої. Жилось їм дуже важко, заради грошей їм доводилося брати замовлення на малюнки, проте їхніх мізерних заробітків ледве вистачало на сплату за рахунками. Тому незвичайно важким випробуванням для дівчат стала тяжка хвороба Джонсі. Грошей на ліки у дівчат не було, як і не було можливості їх заробити. Дівчина була змушена залишитися віч-на-віч з хворобою, без до . Єдиною підтримкою для неї стала дружба Сью та старого художника Бермана.
Самотнього п’яничку Бермана пов’язувало з дівчатами щире бажання до . Він опікувався молодими художницями, бо того потребувала його душа. Не як досвідчений художник а як людина, що почуває себе самотньо, він поспішав знайти застосування своїм невитраченим батьківським почуттям. Берман щиро бажав полегшити дівчатам життя і хвилювався за них більше, ніж за самого себе. Головною мрією Бермана було створення картини, яку б визнали справжнім шедевром. Але життя закінчувалося, а мрія так і залишалася мрією.
Хвороба поступово знесилювала Джонсі, і її думки вже зверталися не на те, як одужати, а як полегшити життя своїй подрузі та старому художнику. Джонсі стала відмовлятися від їжі, бо заробляти на неї було дуже важко. Вона вже не мала сумніву, що скоро вмре і навіть намітила коли: як за вікном впаде останній листок з виноградної лози. Була пізня осінь, вітер та дощ за вікном кімнати зривав все більше і більше виноградних листків, все менше і менше надій залишалося у Джонсі на одужання.
Але останній листок витримував будь-яку негоду і не хотів злітати. Своєю стійкістю він додавав дівчині наснаги до життя. Хвороба потроху відступила, і Джонсі одужала. Та тільки набагато пізніше вона дізналася, що останній листок був не на лозі, а на протилежній стіні. Намалював його старий Берман, який не хотів, щоб надія залишала дівчину.
Невдовзі Берман помер від запалення легень, адже малював листок під проливною зливою, але помер з почуттям, що його життя не пройшло марно, що він все ж таки встиг намалювати справжній шедевр — останній листок на стіні, який врятував життя юній дівчині. І нехай цей шедевр був не такий, як зазвичай, але він став значніший, ніж усі шедеври людства, разом узяті.
Долго царь мучился и не знал как поступить. Прислужники его, бояре , забеспокоились, боялись как бы им без царя не остаться. И спросили они его от чего же он так занемог, он им всё и рассказал, они покачали головой и ушли. Подошёл к царю один бедный слуга и спросил откуда на царя хвороба навалилась, он поведал всё слуге и тогда слуга рассказал что слышал об одном молодце Ермаке Тимофеевиче. Да вот только никто не знает где этот молодец, тогда царь вскочил с постели, позвал к себе слуг верных и отправил их на Дон казака Ермака искать. Объездили слуги весь Дон, всех порасспросили, все слыхали про удалого казака, но никто не знал где он находится. Вернулись слуги обратно и сказали царю что всю изыскали, но так и не нашли Ермака. Позвал царь к себе слугу своего верного крестьянина который всё ему поведал. Наказал ему что бы он разыскал Ермака , а государь в свою очередь даст слуге любые богатства, слуга согласился и без богатств .Снарядили слугу и отправили в путь, слуга снял всё это и отправился искать казака. Долго ходил мужик и услышал от странника, что Ермак по Уралу бродит.
Исходил мужик весь Урал вдоль и поперек. Наконец ему удалось найти след атамана, нашел он семью его и попросил передать царя. Явился Ярмак Тимофеевич к царю без поклона, в шапке.И рассказал царь о землице нехоженой за Уралом, о хане сибирском Кучуме , обо всём рассказал. Ярмак перечить не стал и пошёл казаков своих верных собирать.
Летом в тот же год казаки дошли до Тобола, там построили лодки и добрались до Иртыша.. Здесь встретились они с людьми из Кучумова царства,бились долго, много полегло народу. Казаков погибло не мало, но Ермак всё же одолел хана сибирского и привел людей его под власть русскую. Самого страшного Кучума, Ермак хотел доставить до царя, но тот был хитрым хотел обмануть казаков и им пришлось убить хана. Когда люди Кучума покорились Ермаку он отправил одного казака к царю, чтоб всё доложил ему. Узнал царь что ворота в Сибирь открыты теперь стал людей туда посылать, кого по воле, кого нет. Вот так и появились русские в Сибири и по сей день живут. Поэтому мы и помним про Ермака Тимофеевича и про всех его казаков удалых!
Вообщем как то так
надеюсь