...Сколько лет Сколько событий
минуло! А я все не могу забыть
бабушкиного пряника – того дивного коня
с розовой гривой.
В.Астафьев
Писатель показывает, как один, казалось бы, незначительный случай может повлиять на всю жизнь человека. Случай, описанный в рассказе «Конь с розовой гривой», как раз из таких.
Развязка истории растянута, никак не разрешается внутренний конфликт героя с самим собой, мучительно тянется осознание вины. Герой слышит, как бабушка рассказывает о своем позоре и его дедушке. Что из-за него она невольно обманула покупателя. Мучительный стыд не дает Витьке показаться на глаза людям, вызывает мысль о смерти как единственном от позора. Напряжение достигает кульминации: дедушка мальчика, и накопившиеся слезы, слезы раскаяния, «хлынули безудержно». Дед внуку выйти из невыносимого положения: «Попроси прощения…».
Несмотря на все бабушка купила внуку «пряник конем». Доброта, любовь, вера в своего внука пересилить гнев. Бабушка была уверенна, что он раскаивается в своих «злодеяниях». Даже самое страшное наказание не сделает того, что могут сделать доброта и прощение. Поэтому по стольких лет пишет автор: «А я все не могу забыть бабушкиного пряника — того дивного коня с розовой гривой»
ответ: Буба — головна героїня повісті. Дівчині 16 років, вона не була ні дуже вродливою, ані дуже негарною, ані дуже високою, ні дуже низькою. Вона нічим не вирізнялася серед своїх ровесників, такі ж самі джинси і мартенси. А ось батьки Буби були відомими. Мама Буби — відома авторка жіночих романів, а тато — ведучий сльозливих телевізійних ток-шоу. У сім’ї Буба почувала себе нещасною, тому що її батьки були заклопотані, і не мали жодного уявлення про доньчине життя. « Як твої справи, Бубо? Усе гаразд? Буба подумала, чи батькові спало коли-небудь на думку, що кожну розмову він починає однаково. Нібищойно повернувся з далекої подорожі. Запитання, чи все в неї гаразд, було загальним, і аж ніяк не заохочувало Бубу до звірянь». «Уроки зробила? — так реагував на її появу батько, коли похмурий і погано поголений, долав шлях зіспальні до туалету. Він ніколи не чекав, доки донька щось скаже, тож вона й не відповідала». «Не вперше мати в присутності доньки розмовляла сама із собою, своїм тілом, колготами й пурпуровим светриком. Але вони настільки рідко зустрічалися вдома, що дівчина була вдячна їй навіть за постать у дзеркалі, яка час від часу зупиняла погляд на доньці, очікуючи схвалення в таких важливих справах, як колір шарфика, котрий мати саме приміряла»). І батьки Буби були нещасливі. Вони уникали розмов, брехали, дратувалися, у них не було часу для себе. Вони краще почуваються за межами родини, на роботі. Але Буба не лише переживає через відносини з батьками. Також вона переживає через нещасне кохання до Адася, з яким вона дружила з дитинства, а він її покинув заради її найкращої подруги Йольки. «Нарешті те, що Адась, той самий, з яким Буба знайома з дитсадочка і якого любить, почав зустрічатися з Йолькою. І що він навіть не подумав піти з Бубою на «Міс Сайгон», хоча в неї були два квитки». «Нещастям називала Буба й справу із криптонімом «Адась». Бо хлопець, здавалося, абсолютно її не помічав. Якщо й запитував у неї, то про Йольку. Якщо балакав, то про Йольку. А коли дівчина бачила його на перервах веселого й у чудовому настрої, то поруч завжди була Йолька». Йолька не була спражньою подругою Буби. Вона сміялася над Бубою, використовувала її в своїх цілях, підставляла на уроках, ображала через її уподобання до солодкого.
Объяснение:
