И снова перечитав, понимаешь, насколько важно и значительно было её появление как попытка осмыслить произошедшее и донести до ныне живущих трагедию собственного поколения и народа в целом. Отчетливо помню как впервые, наконец-то, дождавшись, прочитала заключительную часть трилогии и финал буквально опустошил, выпотрошил до основания, так хотелось СЧАСТЬЯ ДЛЯ ВСЕХ (пусть не для всех, конечно), ДАРОМ, И ПУСТЬ НИКТО НЕ УЙДЕТ ОБИЖЕННЫМ... Пусть, наконец, состоится то, чего ждали годами, к чему шли вопреки всему, надеялись и верили. И даже сейчас, спустя длительное время, приближаясь к финалу, замирало сердце от тоски и безнадежности, непоправимости, жалости и сострадания к тем, кто жил, верил в светлое будущее, а мечты о нем, да и сами жизни, превратились в прах и пепел И пусть финал, если честно, кажется, немного постановочным, несмотря на весь трагизм и горечь, понимаешь, что он закономерен, в нем нашли отражение и элемент случайности, особенно на войне, могущий разом изменить всю жизнь, и невозвратность ушедшего, и невозможность что-либо изменить и повернуть время вспятьИ понимаешь, как часто в собственных обидах человек лишает себя возможности быть счастливым, а эпоха окончательно ставит на этом крест. Когда жизнь наполнена ежесекундным страхом, можно ли говорить о счастье ??? Конечно, смотря на роман из двадцать первого века, можно обвинить автора в однобокости и предвзятости при описании вождя и его политики, но необходимо помнить, во-первых, что человек писал о том, что пережил сам, а во-вторых, любое мнение будет субъективно изначально. Но уже то, что автор одним из первых написал масштабное произведение как срез эпохи, где на примере обычных московских ребят предпринята попытка показать как и из чего складывалась жизнь в то время, как трагедия медленно, но верно вползала в каждый дом, будь то обыкновенная пятиэтажка или Дом на Грановского, как набирал обороты и разрастался тоталитаризм, пронизывающий все сверху донизу в масштабах огромной страны, можно многое понять и Если впервые читаешь книгу, то хочется скорее узнать судьбы главных героев. При последующих прочтениях уже больше обращаешь внимания на различные нюансы, пристальнее приглядываешься к другим персонажам, где в данном случае, хотелось тоже конкретной точки. Но с другой стороны, я понимаю, что у автора стояли другие задачи и такие как Марасевичи Вика и Вадим, Юра Шарок устроятся всегда и везде, а с остальными все ясно без дополнительных слов и пояснений. Кто еще не знаком с произведением и кого не тяготят тяжелые темы истории собственной страны -рекомендую.
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/book/1000214480-deti-arbata-sbornik-anatolij-rybakov
Объяснение:
Русская литература XX века несколько периодов своего развития, каждый из которых отмечен своеобразием общественно политических условий и эстетических направлений.
Russkaja literatura 20 veka PeriodizacijaВ периодизации литературы XX века учитываются эстетические, внутрилитературные и общественно-идеологические факторы. Рамки нового периода развития русской литературы XX века определяются началом века до 1916 г. 1917 г. – это не только год революции, перевернувшей все сферы действительности. К этому году дошли до своего завершения художественные процессы, начавшиеся еще на рубеже веков.
Второй период – 1917 – начало 1930-х годов характеризуется разделением русской литературы на два потока – литературу эмиграции и метрополии, развивающихся в условиях социально-политического и географического размежевания. В это время в русской литературе существовала относительная свобода, которая выразилась в многообразии течений, школ, направлений, литературных группировок. Развивались возникшие до революции течения, появлялись новые, рождённые практикой социального переустройства. Одновременно существовали критический и социалистический реализм, модернистские течения, в поэтику произведений вторгался романтизм. К концу 1920-х годов усиливается идеологический нажим на писателей, стремление унифицировать литературу, сделать её проводником идеологии пролетариата.
Объяснение:
Веди — одна з найдавніших книг світу, пам’ятка давньої індійської літератури. Веди допомагають зрозуміти духовну культуру Індії та багатьох народів Азії, адже вони стали основою для створення різних релігійних і філософських учень. Саме слово «веда» означає «священне знання».
У ті давні часи, коли створювалися веди, художня творчість ще не була відокремлена від інших видів духовної діяльності людини. Релігія, міфологія і мораль втілювалися у художні образи. Ці художні образи з часом набули власного значення, приваблюючи своєї красою й багатозначністю. Саме тому до образів вед зверталися і звертаються митці різних країн світу, а веди стали не тільки пам’яткою релігійної культури, але й літератури.
У грецькій мові слово «бібліа» означає «книги». Але для багатьох поколінь різних народів це слово стало символом віри. Біблія — узагальнюючий збірник, до якого увійшли відібрані поколіннями й освячені церквою твори, що розкривають сутність релігійного вчення. Віруючі сприймають Біблію як єдиний текст Святого Письма, хоча книга ця складається з багатьох творів, створених у різні часи, різними авторами, різними мовами.
Історія створення тексту Біблії — це історія духовних пошуків людства. Назви двох частин Біблії, Старий і Новий Заповіти, пов’язані у християнстві з ученням про Ісуса Христа і відбивають складний розвиток християнської ідеї. Саме слово «заповіт» виникло під час перекладу Біблії з давньоєврейської мови на грецьку. В оригіналі слово, яке переклали як «заповіт», ближче за значенням до слів «договір», «угода» або «союз». І в основі іудаїзму — положення про «угоду»» між Богом і людиною, «народом божим»: люди приймають заповіді Бога і чинять на землі його волю, а Бог за це охороняє і «рятує» людей. Поступово «угода» між богом і людьми втрачала риси рівноправності, перетворюючись на волевиявлення Бога, який встановлює норми людської поведінки своїми заповідями. Але в Старому Заповіті міститься вказівка, що Бог укладе «новий договір» із людьми. «Новий союз» мав будуватися не на рабській покірності, а на основі довіри Бога до людей і людей до Бога.
Авеста — священна книга зороастризму. Основна ідея цієї релігії — залежність світобудови від боротьби добра і зла, світла і пітьми, життя і смерті. Згідно з релігією зороастризму людина у цій боротьбі не іграшка в руках вищих сил, а особистість, яка має свободу вибору, здатна своєю активністю вплинути на поступ світової справедливості. Авеста написана однією з давньоіранських мов; учені не визначили точно, які племена або народи розмовляли цією мовою, тому найменували ту мову за назвою пам’ятки — «авестійською». Авеста складається з кількох частин. Найбільш давня з них — «Гати» — зібрання молитов. Автором цих текстів вважають засновника давньоіранської релігії Заратуштрі (або Зороастру, як називали його античні автори, в творах яких збереглися відомості про вірування давніх іранців). В усіх повчаннях гат ідеться про життя, побут, норми поведінки.
Коран — священна книга мусульман. Мусульманство, або іслам, одна з трьох, поруч із християнством і буддизмом, світових релігій.
Виникнення ісламу супроводжувалося появою священної книги — Корана, який, відповідно до мусульманського вчення, послав людям Аллах через ангела Гавриїла у формі одкровення пророку Мухаммеду, який і передав ці одкровення своїм одноплемінникам.
Коран — це збірка проповідей Мухаммеда, звернутих до язичників, які ще не прийняли ісламу. Складається Коран зі 114 розділів (сур), розташованих не за змістом чи хронологією, а за принципом зменшення розміру. У Корані немає систематичного викладення основ мусульманської релігії, тут подаються лише найважливіші положення, які вже значно пізніше склали у певну систему мусульманські богослови. Відповідно до вчення ісламу все існуюче в світі створене Аллахом і всі явища та події, які сталися і мають статися у Всесвіті аж до кінця світу і страшного суду, визначені ним і відбуваються за його волею. Мухаммед проголошував пророками багатьох персонажів і пророків Біблії та Євангелія. У Корані зустрічаються імена Адама і Ноя, Авраама і Йосипа, Мойсея та Ісуса Христа. Але сам Мухаммед ніби завершує весь цей ряд пророків, підноситься над усіма ними як останній і головний пророк.