"Ода до радості" — ода, написана Фрідріхом Шиллєром для дрезденської масонської ложі, у якій звеличується єдність усіх людей.
Рік написання — 1785. Тема — заклик в пісні людям об»єднатися. Ідея — возвеличення єдності усіх людей. Ода «До радості» стала гімном Європейського союзу, тому що вона містить заклик до світового суспільства стати єдиним, зрозуміти, що ми всі рівні і підкорюємся Богу.
Риторичні звертання: Радосте, небесна іскро! Обнімітесь, міліони! Браття! певно над всі зорі Любий наш отець сидить. Поклонітесь, мілійони! Терпіте ж, мілійони! Ви ж, єхиди ви зрадливі, Пагуба вам, злочестиві! Браття! словом приязним Поминаймо всіх померших.
Риторичні запитання: Де ж небесний ваш отець?
Риторичні оклики: І нехай ся повна чаша Бризне з небес вином! Генію добра не мертву Віру принесімо в жертву!
Порівняння: В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро; Судить бог, як ми самі.
Епітети: мізерного зерна, пишний мир, присяга тверда, безвинну кров.
Метафори: нехай же й та година, Що про всіх вона єдина, Буде в бозі сном смачним! нехай померші живі Будуть в дусі божім вік; Визвол з пут, із тих кайданів, Що насильство знай кує; Радосте, небесна іскро!
Жила кошка.Звали её Мурка(можно другое имя).И решила она посмотреть на мир...Шла она ночью,увидела самую большую звезду на небе.Засмотрелась на неё и врезалась в чудо-дерево.И говорит оно:"Выполнишь 3 задания,и я тебе".Мурка согласилась.1 задание было найти печку. сделать хлебушеки угостить кого-нибудь.Кошка нашла печку, сделала хлебушек,и угостила бедного человека.2 задание было посмотреть в глаза своему страху-побыть под ливнем.Мурка согласилась.Когда она гуляла под ливнем,она увидела царевича на коне.Он взял её на руки и забрал домой. Царевич её высушил,накормил,она поспала.Тут Мурка услышала голос,который говорил:"Ну же!Выполняй задание!!"Мурка послушала и сказала:"зачем мне твоё желание?У меня теперь есть всё чего я так хотела...Хозяин, еда и кровать.. Мне больше ничего не надо..."
Жило на белом свете Море. Было оно большим и добрым, а ночам любило смотреть на звезды. Ему было так удобно это делать - лежи себе и смотри. Однажды по Морю проплыл корабль. Люди на нем говорили: «Сегодня загадывайте желание. Сегодня будут падать звезды» . Море услышало и слегка заволновалось. Ведь звезды – это его друзья и что будет, если все они упадут с неба? Или может люди ошибаются? Надо дождаться ночи… . И вот стемнело. Но ничего не происходило, и Море успокоилось - все звезды были на месте. Но вдруг! - знакомая звёздочка, которая светила ярче всех, сорвалась, стремительно стала падать и бултыхнулась в воду. Море испугалось поначалу, снова взглянуло наверх, на привычное место, и, чудо! – на старом месте продолжала сиять её подружка. Как обрадовалось Море! Снова мелькнула в воздухе падающая звездочка, и Море на всякий случай загадало свое желание.
…Оно стало колыхаться, раскачиваться из стороны в сторону, уменьшаться и сиять. Затем оно превратилось в большую голубую луну и медленно поднялось в небо…
"Ода до радості" — ода, написана Фрідріхом Шиллєром для дрезденської масонської ложі, у якій звеличується єдність усіх людей.
Рік написання — 1785. Тема — заклик в пісні людям об»єднатися. Ідея — возвеличення єдності усіх людей. Ода «До радості» стала гімном Європейського союзу, тому що вона містить заклик до світового суспільства стати єдиним, зрозуміти, що ми всі рівні і підкорюємся Богу.
Риторичні звертання: Радосте, небесна іскро! Обнімітесь, міліони! Браття! певно над всі зорі Любий наш отець сидить. Поклонітесь, мілійони! Терпіте ж, мілійони! Ви ж, єхиди ви зрадливі, Пагуба вам, злочестиві! Браття! словом приязним Поминаймо всіх померших.
Риторичні запитання: Де ж небесний ваш отець?
Риторичні оклики: І нехай ся повна чаша Бризне з небес вином! Генію добра не мертву Віру принесімо в жертву!
Порівняння: В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро; Судить бог, як ми самі.
Епітети: мізерного зерна, пишний мир, присяга тверда, безвинну кров.
Метафори: нехай же й та година, Що про всіх вона єдина, Буде в бозі сном смачним! нехай померші живі Будуть в дусі божім вік; Визвол з пут, із тих кайданів, Що насильство знай кує; Радосте, небесна іскро!