Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини.
Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
Портрет і зовнішність Тугара Вовка
«…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник.
Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом.
На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
Главные герои сказов — простые люди. Люди, для которых счастье в мастерстве. И божественные существа этим людям в достижении счастья, не требуют от них аскезы или фанатичного поклонения. Напротив, только честность, добросовестность и умелость открывают тайники Медной горы.
Общие в сказах волшебные персонажи, главные из которых — Хозяйка, или Малахитница, и Полоз. Интересно их происхождение. Еще в глубокой древности сложились у людей представления о том, что подземные богатства охраняют чудесные существа. В фольклоре хранители недр выступают в облике или Хозяина, старика, горного духа, или Хозяйки, девки Азовки. Действия их могут быть враждебны или доброжелательны по отношению к людям. (отметь как лучшее)
А. П. Чехов – признанный мастер коротких рассказов.Чехов — тонкий психолог, с неповторимой иронией раскрывающий внутренний мир человека. Несмотря на краткость, а может быть и благодаря ей, он мастерски рассказывает о проблемах счастья и любви, накопительства и равнодушия.В каждом слове из рассказов Чехова,сквозит его отвращение к пошлости и обыденности, тоскливой мещанской жизни.Его называли "мастером малой формы", в этом же его и обвиняли, ведь ни одного большого произведения! Но в самом маленьком рассказе Чехов может раскрыть целый мир, мир души, космос внутри человека. Только в его некоторых рассказах достигается полное слияние человека с миром, гармония и любовь.
Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини.
Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі.
Портрет і зовнішність Тугара Вовка
«…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».
Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник.
Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом.
На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.