В когось вона є. Хтось її втратив. Комусь вона не дає спокійно жити… Хто вона взагалі така, ця совість? Чи потрібна вона сучасній людині? Питання не з легких. Насамперед, треба розібратися, що таке совість.
Як правило, про неї починають думати тоді, коли вона вже мучить людину. Особливість совісті в тому, що вона не має чітких зовнішніх критеріїв. Поняття совісті у кожної людини своє. Вона надає людині орієнтир в світі її пріоритетів та вчинків. Совість допомагає оцінити свою поведінку з точки зору моральних цінностей конкретної людини. Те, що для одного є неприйнятним, для іншого – деталь, не варта уваги.
На мою думку, совість – здатність людини до морального самоконтролю, що висвітлює всі думки та вчинки з позиції «добро/зло». Якщо людина робить хибний крок, або помилковий вибір, чи просто кривдить близьку людину, наприклад, совість як внутрішній дзвіночок починає тривожити її, нагадуючи, та звертаючи увагу на те, що саме було зроблено неправильно. Таким чином, людина має можливість виправити свою помилку та тим самим розвиватися як особистість.
Але є такі люди, що не звертають уваги на совість. Вони продовжують робити неправильні вчинки і врешті решт встають на темну сторону свого шляху. Голос їхньої совісті не зникає, ні, але він слабшає та робиться зовсім нечутним. Такі люди можуть наробити в своєму житті та житті близьких багато нещасть. Совість завжди йде рука об руку з добротою та чесністю. Прислухайтеся до неї, це ваш безцінний помічник, який в будь-яку хвилину готовий прийти вам на до щоб зробити сильною, чесною, духовно розвиненою особистістю з гарною душею.
В стихотворении же «Летний вечер» автор практически не упоминает землю, а больше говорит о небе и звездах. Всё стремится вверх, оторваться от земли.
Все понятия, связанные с небом я выделил жирным шрифтом. Звёзды «приподнимают» небесный свод. Всё стихотворение «Летний вечер» написано в полутонах: звезды «приподняли» небосвод, «трепет пробежал по жилам», земля «скатила» солнце. В стихотворении отсутствуют резкие движения, всё плавно, медленно. Поэта томят предчувствия и тревоги, между тем как в «Летнем вечере» всё мирно, «грудь дышит легче и вольней».
В этом стихотворении преобладают светлые, спокойные краски.
Проблемы интересовали и всегда будут интересовать человечество. На примере повести А. С. Пушкина «Капитанская дочка» хорошо видно, как это происходит в жизни и к каким приводит результатам. Главный герой повести Петр Андреевич Гринев с детства воспитывался в обстановке высокой нравственности. На первых страницах повести Пушкин устами Савельича знакомит читателей с нравственными установками рода Гриневых: «Кажется, ни батюшка, ни дедушка пьяницами не бывали; о матушке и говорить нечего… » Такими словами воспитывает старый слуга своего подопечного Петра Гринева, который впервые напился и вел себя неприглядно. А перед отъездом на службу Гринев получает от отца завет: «Береги платье снову, а честь – смолоду» . Эта народная пословица также является эпиграфом к произведению. Вся дальнейшая история Гринева представляет собой выполнение, несмотря на все трудности и ошибки, этого отцовского завета. Но честь – термин широко понимаемый. Если для Гринева-отца честь – это прежде всего честь дворянина и офицера, то Гринев-сын, не отказываясь от такого понимания, смог расширить понятие чести до его человеческого и гражданского значения. Если для Гринева-отца честь – это прежде всего честь дворянина и офицера, то Гринев-сын, не отказываясь от такого понимания, смог расширить понятие чести до его человеческого и гражданского значения. В нем как бы соединились доброе, любящее сердце матери с честностью, прямотой, смелостью – качествами, которые присущи его отцу. Первый раз Гринев поступил по чести, вернув карточный долг, хотя в той ситуации Савельич пытался его уговорить уклониться от расчета. Но благородство взяло верх. Человек чести, по-моему, всегда добр и бескорыстен в общении с другими. Эти качества проявились в щедром подарке неизвестному ему «мужичку» , который указал дорогу во время бурана и который потом сыграл решающую роль во всей его дальнейшей судьбе. И в том, как, рискуя всем, он бросился на выручку захваченному в плен Савельичу. Испытания ожидали Гринева и в крепости, где он служил. Своим поведением здесь Петр Андреевич доказал верность заветам отца, не изменил тому, что считал своим долгом и своей честью. Швабрин препятствует любви Гринева к Маше Мироновой, плетет интриги. В конце концов дело доходит до поединка. Полной противоположностью честному и прямому Гриневу является его соперник Алексей Иванович Швабрин. Он человек корыстный и неблагодарный. Ради своих личных целей Швабрин готов совершить любой бесчестный поступок. Он клевещет на Машу Миронову, бросает тень на ее мать. Он наносит Гриневу вероломный удар на дуэли и вдобавок пишет лживый донос на него Гриневу-отцу. На сторону Пугачева Швабрин переходит не по идейным убеждениям: он рассчитывает сохранить свою жизнь, надеется в случае успеха Пугачева сделать при нем карьеру, а главное, хочет, расправившись со своим соперником, насильно жениться на девушке, которая его не любит. Честность и порядочность занимает особое место и в характеристиках героев. Поразительно, как честны друг перед другом Маша и Гринев. Между ними естественно понимать жалеть друг друга. Взаимная преданность им преодолеть жизненные трудности и обрести счастье. Во время бунта особенно ярко проявились нравственные качества одних героев и низость других. Например, капитан Миронов и его жена предпочли умереть, чем сдаться на милость восставших. Так же поступил и Гринев, не желая присягнуть Пугачеву, но был помилован.
В когось вона є. Хтось її втратив. Комусь вона не дає спокійно жити… Хто вона взагалі така, ця совість? Чи потрібна вона сучасній людині? Питання не з легких. Насамперед, треба розібратися, що таке совість.
Як правило, про неї починають думати тоді, коли вона вже мучить людину. Особливість совісті в тому, що вона не має чітких зовнішніх критеріїв. Поняття совісті у кожної людини своє. Вона надає людині орієнтир в світі її пріоритетів та вчинків. Совість допомагає оцінити свою поведінку з точки зору моральних цінностей конкретної людини. Те, що для одного є неприйнятним, для іншого – деталь, не варта уваги.
На мою думку, совість – здатність людини до морального самоконтролю, що висвітлює всі думки та вчинки з позиції «добро/зло». Якщо людина робить хибний крок, або помилковий вибір, чи просто кривдить близьку людину, наприклад, совість як внутрішній дзвіночок починає тривожити її, нагадуючи, та звертаючи увагу на те, що саме було зроблено неправильно. Таким чином, людина має можливість виправити свою помилку та тим самим розвиватися як особистість.
Але є такі люди, що не звертають уваги на совість. Вони продовжують робити неправильні вчинки і врешті решт встають на темну сторону свого шляху. Голос їхньої совісті не зникає, ні, але він слабшає та робиться зовсім нечутним. Такі люди можуть наробити в своєму житті та житті близьких багато нещасть. Совість завжди йде рука об руку з добротою та чесністю. Прислухайтеся до неї, це ваш безцінний помічник, який в будь-яку хвилину готовий прийти вам на до щоб зробити сильною, чесною, духовно розвиненою особистістю з гарною душею.