Коли хочуть щось добре сказати про народ, то оповідають про його землю, гори, ріки, ліси. Згадують, яких великих людей дала ця земля світові. Українська земля дала світові геніального поета Т. Шевченка, який належить до найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури. Поезія Шевченка національна і інтернаціональна, гуманна і самобутня, загальнодоступна. Поет підніс не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царизму, але й тему по-справжньому вільної людини. Возвеличу, Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово... Шевченко пристрасно шукав обриси нового суспільства, всім серцем линув до тієї України, в ім'я якої боровся, жив, творив: І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі. Поезія "Кобзаря" не дає сприймати землю, на якій ми народилися, живемо, для майбуття якої працюємо, просто як територію, а робить її рідною землею. Батьківщиною. Де б не був Шевченко, він завжди згадував село, поля, з гордістю говорив про героїчну історію рідного народу і всією душею рвався на Україну. Україна! Для Шевченка це слово було священним. Хотів бачити Україну вільною, щасливою. Але не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, а боровся. Воїн в бою б'ється мечем, а поет — своїм словом. І кожен вірш Шевченка — це біль серця за рідний розтерзаний край. Скільки любові в словах: Я так люблю Дивіться також Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка Який з вивчених віршів Шевченка є яскравим зразком філософської лірики? (та інші запитання) Біографія Тараса Шевченка
мою Україну убогу, Що прокляну святого Бога За неї душу погублю. Нас до глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Він полюбив її, як син кохає неньку. Доля склалася так, що все своє свідоме життя провів поет за межами України, але не зрікся, не забув її та своїх поневолених братів та сестер, все життя боровся за їхню долю. Поет не дбав про своє особисте щастя, а думав про народ і творив для нього. Свою збірку творів називає "Кобзар", щоб підкреслити свій зв'язок з народом, його духовністю. І перший вірш "Думи мої, думи мої..." — поетичний вступ до "Кобзаря" — Шевченко адресує українському народу, посилає свої думки на далеку Україну, до простого народу. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його "діток нерозумних, як свою дитину". Поет вірить, що народ житиме, житимуть і його думи-поезії. В роки лихоліття Шевченко сумує разом зі своїм народом, переживає його горе як своє власне. Тому й стають його думи на папері "сумними рядами". Найвища нагорода для поета — знайти співчуття серед українців. Українці — це народ Шевченка. У кожній світлиці по наших селах на покуті під вишитими рушниками висів портрет Кобзаря, на нас дивилися очі нашого духовного батька. Кожна хата, де був "Кобзар" Шевченка, була твердинею духу народу. Сім'я входила у родину, родина — в рід, рід — у народ. Люди шанували не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали себе як народ. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому — вся історія наша, все буття і всі наші мрії. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини" — так писав Шевченко. Шевченко — це Україна. Україна — це Шевченко. Уявити українцеві себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він — вершина нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Вона — немов козацька вежа, біля якої палав вогонь при наближенні ворога. І цей вогонь не згасає — це народна пам'ять. Шевченко став кодом, національним, народним паролем. Найщиріші, найтепліші почуття поет присвячує народові, а злими, іронічними словами картає панів, яких не цікавить доля народу, його історія і культура. До таких панів-безбатченків з поеми "І мертвим, і живим..." він звертається з гнівом: Нема на світі України, Немає друтого Дніпра, А ви претеся на чужину
Трилогия Л.Н. Толстого — удивительное произведение. Здесь взрослый мудрый человек писал о своем детстве, поэтому часто мысли главного героя нехарактерны для ребенка. Здесь мы слышим голос самого автора. Эту трилогию Толстой очень тщательно продумывал. Ему было важно высказать свои мысли о русской жизни, о русском обществе, о литературе. Поэтому в этих произведениях все очень важно, нет ничего ненужного — Толстой продумал каждую деталь, каждую сцену, каждое слово. Его задача — показать развитие личности человека, становление его характера, убеждений. Мы видим главного героя, Николеньку Иртеньева, в разные периоды его жизни. Это детство, отрочество и юность. Толстой выбрал эти периоды потому, что они самые важные в жизни человека. В детстве ребенок осознает свою связь с семьей и миром, он очень искренен и наивен; в отрочестве мир расширяется, происходят новые знакомства, человек учится взаимодействовать с другими людьми; в юности происходит осознание себя уникальной личностью, выделение из окружающего мира. Все эти этапы проходит и Николенька. Место действия писатель построил так, чтобы оно совпадало с его основной идеей. Действие первой книги происходит в усадьбе Иртеньевых — родном доме мальчика; во второй книге герой посещает много других мест; наконец, в третьей книге на первый план выходят взаимоотношения героя с внешним миром. И здесь очень важна тема семьи. Тема семьи — это ведущая тема трилогии. Именно связь с семьей, с домом сильно влияет на главного героя. Толстой намеренно показывает в каждой части какое-нибудь печальное событие в семье Иртеньевых: в первой части умирает мать Николеньки, и это разрушает гармонию; во второй части умирает бабушка, которая была для Николеньки опорой; в третьей части появляется мачеха, новая жена отца. Так постепенно, но неминуемо Николенька входит в мир взрослых отношений. Мне кажется, что он ожесточается. Рассказ в трилогии идет от первого лица. Но это пишет не сам Николенька, а уже взрослый Николай Иртеньев, который вспоминает свое детство. Во времена Толстого все воспоминания писались от первого лица. К тому же рассказ от первого лица сближает автора и героя, поэтому трилогию можно назвать автобиографической. Во многом в этой книге Толстой пишет о себе самом, о взрослении своей души. После выхода всей трилогии писатель признавался, что он отошел от своего начального замысла. В трилогии перед нами проходят шесть лет из жизни Иртеньева, но они не описаны день за днем. Толстой показывает самые важные моменты судьбы мальчика. Каждая глава несет какую-то идею. Они следуют друг за другом так, чтобы передать развитие героя, его эмоции и чувства. Толстой так подбирает обстоятельства, чтобы они показывали характер героя ярко и сильно. Так, Николенька оказывается перед лицом смерти, и тут уж условности не имеют значения. Толстой характеризует своих героев через описание внешности, манер, поведения, потому что так проявляется внутренний мир героев. Даже иностранный язык служит для характеристики героя: аристократы говорят на французском, учитель Карл Иванович говорит на ломаном русском и немецком, простые люди разговаривают на русском. Все это позволило Л.H. Толстому осуществить анализ психологии ребенка и подростка. В трилогии постоянно сопоставляются внутренний мир человека и внешняя среда. Толстой блестяще раскрывает перед нами душу своего героя. Многие мысли Николеньки схожи с мыслями сегодняшних ребят. Я считаю, что эта трилогия может им разобраться в себе.
Трилогия Л.Н. Толстого — удивительное произведение. Здесь взрослый мудрый человек писал о своем детстве, поэтому часто мысли главного героя нехарактерны для ребенка. Здесь мы слышим голос самого автора. Эту трилогию Толстой очень тщательно продумывал. Ему было важно высказать свои мысли о русской жизни, о русском обществе, о литературе. Поэтому в этих произведениях все очень важно, нет ничего ненужного — Толстой продумал каждую деталь, каждую сцену, каждое слово. Его задача — показать развитие личности человека, становление его характера, убеждений. Мы видим главного героя, Николеньку Иртеньева, в разные периоды его жизни. Это детство, отрочество и юность. Толстой выбрал эти периоды потому, что они самые важные в жизни человека. В детстве ребенок осознает свою связь с семьей и миром, он очень искренен и наивен; в отрочестве мир расширяется, происходят новые знакомства, человек учится взаимодействовать с другими людьми; в юности происходит осознание себя уникальной личностью, выделение из окружающего мира. Все эти этапы проходит и Николенька. Место действия писатель построил так, чтобы оно совпадало с его основной идеей. Действие первой книги происходит в усадьбе Иртеньевых — родном доме мальчика; во второй книге герой посещает много других мест; наконец, в третьей книге на первый план выходят взаимоотношения героя с внешним миром. И здесь очень важна тема семьи. Тема семьи — это ведущая тема трилогии. Именно связь с семьей, с домом сильно влияет на главного героя. Толстой намеренно показывает в каждой части какое-нибудь печальное событие в семье Иртеньевых: в первой части умирает мать Николеньки, и это разрушает гармонию; во второй части умирает бабушка, которая была для Николеньки опорой; в третьей части появляется мачеха, новая жена отца. Так постепенно, но неминуемо Николенька входит в мир взрослых отношений. Мне кажется, что он ожесточается. Рассказ в трилогии идет от первого лица. Но это пишет не сам Николенька, а уже взрослый Николай Иртеньев, который вспоминает свое детство. Во времена Толстого все воспоминания писались от первого лица. К тому же рассказ от первого лица сближает автора и героя, поэтому трилогию можно назвать автобиографической. Во многом в этой книге Толстой пишет о себе самом, о взрослении своей души. После выхода всей трилогии писатель признавался, что он отошел от своего начального замысла. В трилогии перед нами проходят шесть лет из жизни Иртеньева, но они не описаны день за днем. Толстой показывает самые важные моменты судьбы мальчика. Каждая глава несет какую-то идею. Они следуют друг за другом так, чтобы передать развитие героя, его эмоции и чувства. Толстой так подбирает обстоятельства, чтобы они показывали характер героя ярко и сильно. Так, Николенька оказывается перед лицом смерти, и тут уж условности не имеют значения. Толстой характеризует своих героев через описание внешности, манер, поведения, потому что так проявляется внутренний мир героев. Даже иностранный язык служит для характеристики героя: аристократы говорят на французском, учитель Карл Иванович говорит на ломаном русском и немецком, простые люди разговаривают на русском. Все это позволило Л.H. Толстому осуществить анализ психологии ребенка и подростка. В трилогии постоянно сопоставляются внутренний мир человека и внешняя среда. Толстой блестяще раскрывает перед нами душу своего героя. Многие мысли Николеньки схожи с мыслями сегодняшних ребят. Я считаю, что эта трилогия может им разобраться в себе.
Українська земля дала світові геніального поета Т. Шевченка, який належить до найбільших народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури. Поезія Шевченка національна і інтернаціональна, гуманна і самобутня, загальнодоступна. Поет підніс не тільки тему українського народу, що стогнав під гнітом царизму, але й тему по-справжньому вільної людини.
Возвеличу,
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово...
Шевченко пристрасно шукав обриси нового суспільства, всім серцем линув до тієї України, в ім'я якої боровся, жив, творив:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Поезія "Кобзаря" не дає сприймати землю, на якій ми народилися, живемо, для майбуття якої працюємо, просто як територію, а робить її рідною землею. Батьківщиною. Де б не був Шевченко, він завжди згадував село, поля, з гордістю говорив про героїчну історію рідного народу і всією душею рвався на Україну.
Україна! Для Шевченка це слово було священним. Хотів бачити Україну вільною, щасливою. Але не чекав, поки народ сам звільниться від панського гніту, а боровся. Воїн в бою б'ється мечем, а поет — своїм словом. І кожен вірш Шевченка — це біль серця за рідний розтерзаний край. Скільки любові в словах:
Я так люблю
Дивіться також
Реферати про життя та творчість Тараса Шевченка
Який з вивчених віршів Шевченка є яскравим зразком філософської лірики? (та інші запитання)
Біографія Тараса Шевченка
мою Україну убогу,
Що прокляну святого Бога
За неї душу погублю.
Нас до глибини душі вражає велика любов Шевченка до України. Він полюбив її, як син кохає неньку. Доля склалася так, що все своє свідоме життя провів поет за межами України, але не зрікся, не забув її та своїх поневолених братів та сестер, все життя боровся за їхню долю. Поет не дбав про своє особисте щастя, а думав про народ і творив для нього. Свою збірку творів називає "Кобзар", щоб підкреслити свій зв'язок з народом, його духовністю. І перший вірш "Думи мої, думи мої..." — поетичний вступ до "Кобзаря" — Шевченко адресує українському народу, посилає свої думки на далеку Україну, до простого народу. Шевченко вірить, що ненька Україна привітає його "діток нерозумних, як свою дитину". Поет вірить, що народ житиме, житимуть і його думи-поезії. В роки лихоліття Шевченко сумує разом зі своїм народом, переживає його горе як своє власне. Тому й стають його думи на папері "сумними рядами". Найвища нагорода для поета — знайти співчуття серед українців.
Українці — це народ Шевченка. У кожній світлиці по наших селах на покуті під вишитими рушниками висів портрет Кобзаря, на нас дивилися очі нашого духовного батька. Кожна хата, де був "Кобзар" Шевченка, була твердинею духу народу. Сім'я входила у родину, родина — в рід, рід — у народ. Люди шанували не тільки геніального поета. Через нього вони усвідомлювали себе як народ. Нас просто не існує без Шевченка. У ньому — вся історія наша, все буття і всі наші мрії. "Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини" — так писав Шевченко. Шевченко — це Україна. Україна — це Шевченко. Уявити українцеві себе без Шевченка все одно, що без неба над головою. Він — вершина нашого родового дерева. Навіть тіло його вознесене на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. Вона — немов козацька вежа, біля якої палав вогонь при наближенні ворога. І цей вогонь не згасає — це народна пам'ять. Шевченко став кодом, національним, народним паролем.
Найщиріші, найтепліші почуття поет присвячує народові, а злими, іронічними словами картає панів, яких не цікавить доля народу, його історія і культура. До таких панів-безбатченків з поеми "І мертвим, і живим..." він звертається з гнівом:
Нема на світі України,
Немає друтого Дніпра,
А ви претеся на чужину