Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку.
Змальовуючи довірливого і доброзичливого купця Журдена, автор гнівно засуджує його прагнення будь-яким шляхом придбати дворянські манери. Хоча Журден і наймає собі різних вчителів, які учать його манерам, танцям, музикантові, проте залишається пихатим і грубим. Розсудлива дружина Журдена не лише не підтримує свого чоловіка, а і прагне привести його на розум: «А мені так сумлінно дивитися, яку ти моду завів. Власного житла не пізнати. Можна подумати, що в нас щодня свято: з самого ранку, лише і знай, грають на скрипках, пісні співають, - сусідам і тим спокою немає». Але щонайгостріше перо сатири Мольер направив на викривання паразитуючої знаті. Талант Мольера виявився не лише в написанні ряду сатиричних творів, а і в створенні комедії балету.
Спочатку захоплення Журдена дворянством - просто безневинна слабкість. Але, у міру розвитку сюжету, вона розростається, досягаючи грандіозних розмірів, виражаючись в немислимих, майже маніакальних, вчинках і думках. Для героя можливість наблизитися до знаті - єдина мета, саме вище щастя. Він прагне досягти максимальної схожості з представниками дворянства, і все його життя вирушає на те, аби абсолютно у всьому наслідувати ім. «Одягаюся я тепер, як одягається знати», - хвастовито говорить він. До того ж Журден прагне всіляко підкреслити свою уявну перевагу, виставити його напоказ: «Я хочу пройтися по місту в новому костюмі, та лише дивитеся, не відставайте ні на крок, щоб всі бачили, що ви мої лакеї...» Поступово ідея залучитися до світського суспільства настільки захоплює Журдена, що у нього зникає всяке реальне уявлення про світ і життя. Він зовсім втрачає розум, своїми вчинками завдаючи шкоди, в першу чергу, самому собі. У своєму захопленні він доходить до досконалої душевної низькості, починаючи соромитися своїх близьких, своїх батьків. Він не звертає уваги на справжні цінності, на дійсні людські відчуття. Його дочка Люсиль всією душею любить Клеонта - благородної молодої людини, чесної, правдивої, здатної на щирі відчуття, але не із знатного роду. А Журден вимагає, аби його зять неодмінно мав дворянське походження. Це і вимушує Клеонта піти на хитрість - видати себе за сина турецького султана. У міру розвитку сюжету ми розуміємо, що слабкістю героя ті, що оточують все більше починають користуватися в корисливих цілях. Його обдурюють всі, кому це вигідно: вчителі музики, філософії, танців обкрадають його, підіграють йому у всьому, відверто лестять, прагнучи збагатитися за його рахунок. Обманюють його також кравці і різні підмайстри. Довірливістю героя і його бажанням увійти до вищого світу користується і пройдисвіт Дорант - збіднілий граф, що використовує манію Журдена в своїх цілях, прагнучий поживитися за рахунок простакуватого і наївного буржуа.
У часи, про які пише автор, контраст між дворянством і буржуазією виявлявся, в першу чергу, у високому рівні дворянської культури і низькому рівні розвитку буржуазії. Проте в своєму жаданні наслідування герой не бачить цих явних відмінностей. Він не усвідомлює, наскільки комічно виглядають претензії на світську витонченість і лиск, культуру і утворену, на тлі його грубості, неуцтва, вульгарності мови і манер. Він настільки захоплений своєю ідеєю, що, анітрохи не сумніваючись, погоджується на проходження безглуздого обряду присвячення в «мамамуши». І, більш того, готовий насправді повірити в своє перетворення на деяку знатну особу.
Мольер зробив немало відкриттів в області комедії. Завжди прагнучи правдиво змальовувати дійсність, він створював в своїх творах яскраві типові характери. Таким став і його пан Журден. Змальовує побут і вдачі сучасного йому суспільства, відображаючи специфіку соціальних буд, автор в такій своєрідній формі виражав свій протест, рішучу вимогу соціальної справедливості.
Объяснение:
Родная природа это то место где ходят и бегают разводили в сампе но даже если ты не читерил но тебя забанили.ЭТО ФИАСКО БРАТАН АРИЗОНА РП ЖДЕТ ТЕБЯ 1. Tom (to return) from the cinema at five o'clock.
2. Tom (to return) from the cinema by five o'clock.
3. I (to finish) my homework at seven o'clock. 4. I (to
finish) my homework by seven o'clock. 5. He to think)
that he (to lose) the money. 6. Ann (to tell) me that
she (to see) an interesting film. 7. When I (to come)
home, mother already (to cook) dinner. 8. When father
(to return) from work, we already (to do) our home-
work. 9. When the teacher (to enter) the classroom,
the pupils already (to open) their books. 10. Kate (to
give) me the book which she (to buy) the day before
В произведении «Премудрый пискарь» на первый план выходит сатирическое изображение обывателей, стремящихся уклониться от классового понимания общественной жизни и борьбы за социальную справедливость.
Выражение «аридовы веки», упомянутое на первых страницах сказки, имеет значение «долгие годы» (по имени библейского патриарха Арида, прожившего, согласно Библии, 962 года), и сразу же переводит произведение в разряд литературной сказки. Традиционный сказочный зачин «жил-был» и широкое обращение к малым жанрам русского фольклора: поговоркам и пословицам («ни в уху, ни к щуке в хайло не попали», «ума палата», «ни жива ни мертва», «на ус намотать») привносят атмосферу народной сказки.
Иносказательно (при образов подводного мира: рыб, раков, водяных блох) рисует писатель общественную борьбу: «Кругом, в воде, все большие рыбы плавают, а он всех меньше; всякая рыба его заглотать может, а он никого заглотать не может. Да и не понимает: зачем глотать?»
Так описывает он положение главного героя. В сказке выведен и человек, который может поймать пискаря на уду. Пискарь в произведении имеет умных родителей. Они дают ему важные наказы, которыми следует руководствоваться в жизни. «Смотри, сынок, — говорил старый пескарь, умирая, — коли хочешь жизнью жуировать, так гляди в оба!». Важным показателем житейской мудрости этой фразы является тот факт, что сам старый пескарь умирает своей смертью, а не пойман на чью-либо удочку. Пескарь беззащитен, единственной возможностью является шанс предвидеть и избежать опасность.
Поражает жестокость общественной жизни, в которой доминирует животная борьба людей за существование. Каждая большая рыба готова заглотать более мелкую. Помимо стремления к выстраиванию общественной иерархии существует борьба людей на уровне себе подобных по социальному положению. Здесь тоже доминируют низменные инстинкты: корысть и зависть.
На примере пискаря М.Е. Салтыков-Щедрин показывает вырождение либеральной интеллигенции как социально-классовой прослойки. Это подчеркивает ряд риторических вопросов, которые задает себе герой: «Какие были у него радости? кого он утешил? кому добрый совет подал? кому доброе слово сказал? кого приютил, обогрел, затащил? кто слышал о нем? кто об его существовании вспомнит?»
Печальную атмосферу общественной жизни символизируют образы тьмы, сырой мглы. Предполагаемый итог осторожной жизни пискаря — голодная смерть в собственной норе, которая воспринимается как избавление от бесполезной жизни. В мечтах пискарь пытается вылезти гоголем из норы, во сне выигрывает двести тысяч, вырастает на целых пол- аршина и начинает сам щук глотать. Высунулся он из норы и исчез. М.Е. Салтыков-Щедрин намеренно оставляет финал произведения открытым: остается неизвестным, сам умер пискарь своей смертью или съели его сильные мира сего. Читатель об этом так и не узнает. Да и никому не важна эта смерть, как не важна была и сама жизнь одинокого премудрого пискаря, всю свою мудрость потратившего на то, чтобы прятаться в норе.