Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б до розкрити цю тему. Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «Соп 1га зрет зрего!». Написаний під час надзвичайного загострення її хвороби вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро. Скільки в ньому щирості, життєвого вогню, любові до життя! Хмари осінні, лихо, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами. Уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту та зла і не зійдуть квіти дсбра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». У першій строфі вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які увірвалися в молоде життя:
Гетьте, думи, ви хмари осінні
То ж тепера весна золота
Чи то так у жалю, в голосінні -
Проминуть молодії літа? Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. Зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. Цей вірш — утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях. Сама Леся Українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. Для свого твору можете використати і вірш «Досвітні огні». Ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. Твір починається картиною ночі. Темрява — це символ самодержавства. Відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: «темнота тяжка», «привиддя лихі», «чорнії хмари страшні».
Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. Саме їх і уславлює Леся Українка, саме на них і хоче рівнятися.
Вірш «Слово, чому ти не твердая криця» можна вважати програмним у творчості Лесі Українки. У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:
Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Непогано було б згадати, що цю «зброю» тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. У вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом- хай і «невідомих», але, без сумніву, існуючих «братів"
Объяснение:
это
Идея романа «Преступление и наказание» зародилась в эпоху больших перемен, когда в обществе произошёл социальный перелом и возникли новые мировоззрения. Многие люди оказались перед выбором: новая ситуация требовала существенных изменений в духовных ориентирах, так как героем времени становился человек деловой, а не духовно богатый.
Главный герой романа, бывший студент Родион Раскольников, находится в поиске ответа на философско-нравственный вопрос о свободе личности, о ее «суверенности» и, в то же время, о внутренних границах этой свободы. Движущей силой поиска становится взращённая им идея о сильной личности, обладающей правом вершить историю по своему усмотрению.
Идея Раскольникова вырастает из глубины исторического разочарования, пережитого молодым поколением после крушения революционной ситуации 60-х годов, на почве кризиса утопических теорий. Его яростный бунт одновременно и наследует силу социального отрицания шестидесятников, и отпадает от их движения в своем сосредоточенном индивидуализме.
К Раскольникову сходятся все нити повествования. Все окружающее (горе, беды и несправедливости) он впитывает в себя: именно в этом смысл первой части «Преступления и наказания». Мы видим, как человеческие трагедии, крушения – и совсем дальние (девочка на бульваре), и такие, которые серьезно входят в его жизнь (семья Мармеладовых), и самые близкие ему (история Дуни) – заряжают героя протестом, переполняют решимостью. Это происходит с ним не только сейчас вобрать в свою душу боль другого существа, ощутить ее как собственное живое горе Достоевский открывает в герое с детства (знаменитый потрясающий каждого читателя сон Раскольникова о забитой лошади). Всей первой частью романа писатель ясно дает понять: для Раскольникова проблема не в поправлении собственных «крайних» обстоятельств.
