Одним из героев повести М.Горького «Детство» является подкидыш Ваня Цыганок, живущий в доме Кашириных. Этот герой отличается добросердечностью и жизнелюбием, он хороший человек, но судьба к нему неблагосклонна. Цыганок – девятнадцатилетний молодой человек, по возрасту довольно взрослый, но ведет он себя нередко как ребенок. Он очень любит детей, старается развлечь их и рассмешить. Даже речь героя живая, лукавая и веселая. Он устраивает различные трюки с мышами и тараканами. Нередко герой показывает фокусы с деньгами и картами, играет, явно жульничая, стараясь обыграть своего напарника, а если ему это не удается, то страшно обижается. Недостатком Цыганка было воровство, он любил таскать продукты на базаре, принося домой провизии гораздо больше, чем ему выдано было денег. Зная, что это опасно и очень плохо, он никак не мог и не хотел отказаться от этой привычки. Она избавляла его от скуки и добавляла азарта, делала жизнь интереснее. За эту привычку героя и прозвали Цыганком, а еще за то, что у него были смуглая кожа и черные волосы. При всем при этом Цыганок был прекрасным человеком. Он жалел Алешу, когда того пороли, не боясь собственной боли, подставлял свою руку под розги. Ваня любил музыку и праздники, во время которых нарядно одевался, весело и самозабвенно отплясывал. "Квадратный, широкогрудый, с огромной кудрявой головой, он явился под вечер, празднично одетый в золотистую шелковую рубаху, флисовые штаны и скрипучие сапоги гармоникой. Блестели его волосы, сверкали раскосые весёлые глаза под густыми бровями и белые зубы под чёрной полоской молодых усов, горела рубаха, мягко отражая красный огонь неугасимой лампады". Была у героя мечта: научиться петь, иметь хороший голос, чтобы лет десять попеть, а потом можно даже в монахи уйти. Работником Цыганок тоже был хорошим. Дядья Алеши наперебой хотели заполучить его к себе в Даже суровый дед редко кричал на Ваню, он признавал, что у Цыганка золотые руки и гордился им. Однако брошенный в младенчестве и попавший в семью Кашириных, Ваня не имеет права на счастье. Горький, зная, как нелегка судьба людей с подобной историей, реалистично изображает трагическую смерть героя – такую нелепую и такую закономерную. Когда потребовалось отвезти на могилу жены Якова крест, на плечо Цыганка, а не на телегу кладут дядья конец креста. Споткнувшись, Ваня упал. Яков же с Михаилом, стоявшие под крыльями, тут же отскочили, а крест упал на Цыганка. Ваня умер дома, его похороны были незаметными. Вскоре о Цыганке забудут, как об отслужившей свой срок вещи, лишь в душе Алеши отпечатается глубокий след, оставленный этим замечательным и жизнелюбивым человеком, погубленным семейством Кашириных.
Объяснение:
Навіть якщо хтось і не хоче це усвідомлювати, але мистецтво супроводжує людство повсякчас. Йому властива цікава ознака: у певні періоди першість ведуть окремі види. Так, в епоху античності розквітали театр, скульптура, архітектура. В епоху Відродження — література, живопис. У ХІХ столітті людство захоплювалося літературою. А що сьогодні?
Молодь віддає перевагу комп'ютерним іграм, теле- та відеофільмам, кіно, музиці, і книжки, як і сам процес читання, видаються багатьом нецікавими і втомливими. Справді, у ХХІ столітті не можна стверджувати, що художня література серед інших видів мистецтва посідає почесне місце номер один. Водночас це не означає, що, по-перше, немає її палких прихильників, а по-друге, вона не відіграє важливої ролі в духовному житті людини й народу загалом.
Пригадайте з власного досвіду, чи переживали ви ось такі моменти. Перегорнуто останню сторінку твору, а на серці так тепло, так хороше, ніби не хочеться розставатися з найріднішими людьми, друзями чи близькими родичами. Чи плакали ви хоча б один-єдиний раз, коли сюжет літературного твору закінчувався трагічно? Юнаки можуть заперечити: чоловіки не плачуть. Згода. Тоді чи не замислювалися ви над тим, чому людина загинула, за які ідеали, у якому віці? Дуже пафосний твір, — скажете ви. Гаразд. А якщо ви любите детективи, то чи не розгадували разом з автором ребус про вбивцю? А пригадайте, чи у вашому серці не залишився хоча б рядок з поетичного тексту, який ви вивчили на уроках літератури? І цей рядок вряди-годи зринає у вашій пам'яті, і зринає в такі миті, коли вам ця думка чи емоція, висловлена в ньому, вкрай потрібна?
Оце і є той великий і неминучий вплив літератури на людину, на формування її духовності, на виховання її почуттів. Зрозуміло, якщо сучасний бізнесмен, засліплений прагненням наживи, скажімо, прочитає твір Івана Карпенка-Карого „Сто тисяч“, то навряд чи тієї ж миті він стане чесним, позбавиться авантюризму. Чи людина-боягуз, ознайомившись з історією справжнього героя, скажімо, в українських думах, перетвориться на найхоробрішу з хоробрих. Такого не буває, — скажете ви. Так, це слушна думка. Але вплив літератури на людину не такий прямолінійний, однозначний. І кожний твір вимагає певної роботи розуму й душі, щоб осягнути глибину того, що сказав письменник.
Завдання уроків літератури якраз і полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти й захоплюватися художніми творами. Реалізується це на творах літературної класики, що пройшли перевірку часом і становлять золотий фонд національної літератури.
Коли ми говоримо про літературну класику, то маємо на увазі значні, масштабні, взірцеві твори, створені талановитими, обдарованими від природи авторами. У цих книжках відображено духовні пошуки суспільства в той чи інший період. Відтак письменники-класики — це ті, чиї твори вивчають у середніх школах, вищих навчальних закладах, кому створено пам'ятники, чиїм іменем названо вулиці, міста, театри. Нагадаємо, що слово „класичний“ походить від латинського сlаssісus, що в перекладі означає „зразковий“. Отож саме такі класичні твори (і їх автори) становлять справжню духовну скарбницю людства.
Серед літературних класиків вирізняють письменників, які здобули всесвітню славу. В українській літературі — це Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Поряд з ними існують класики національні, — ті, чиї твори стали подією в історії буття того чи іншого народу. В Україні це відома плеяда художників слова, починаючи з Івана Котляревського.
Загалом література допомагає людині глибше пізнати світ, довідатися про нове, досі не знане. У цьому полягає її пізнавальна функція.
Художнє слово завжди звертається до душі людини. Воно покликане зворушити її і через почуття вплинути на розум, примусити задуматись, а то й проаналізувати думки письменника, його опосередковане звернення до читача у формі художнього твору. Так література допомагає напрацювати шкалу істинних моральних цінностей. У цьому її виховне значення.
Ви можете знати кілька іноземних мов, володіти комп'ютером, бути по-сучасному розкутим і прагматичним (принаймні на словах) і водночас мріяти про щирість і теплоту людських стосунків у родині, класі, у шкільному колективі, вірити в ніжне і всеосяжне кохання. Усі ці емоції подарує вам художня література. А також навчить і підкаже шляхи пошуку своєї життєвої дороги, щастя, кохання, гармонії зі світом, розуміння себе.
Література виконує й важливу естетичну функцію. Слово „естетичний“ ви чуєте часто. А чи завжди розумієте його зміст? Він проясниться, коли пригадати, що означало слово в давньогрецькій мові, — те, що адресовано нашим відчуттям, зокрема зору, слуху. А література до них і апелює, бо матеріалом художнього образу є слово. Його ми сприймаємо і слухом, і зором, тоді як живопис — тільки зором, музику — тільки слухом. Пізніше виникне наука — естетика. Вона вивчає той ідеал прекрасного, який постає у творах мистецтва, літературі зокрема. Пригадаймо слова Тараса Шевченка з поеми „Сон“ („У всякого своя доля...“):