От усобиц княжьих- гибель руси братья спорят: то мое, то это злой раздор из малых слов заводят на себя куют крамолу сами а на русь с приходят, отовсюду вражество лихое. (как вы понимаете эти слова из "слова о полку игореве"? )
Прочитавши роман Стендаля «Червоне і чорне», думаєш, що Жюльєн Сорель намагається оволодіти ремеслом життя, починаючи не з азів, а десь із середини. Він почав рух до поставленої мети, і це свідчить про його цілеспямованість, що, звісно, є добре, але йому навіть не спадало на думку, що перш ніж «іти» до мети, необхідно навчитися «ходити». Складається враження, що життя для Жюльєна було грою, з якої він виходив переможцем, а йому треба було добре розібратися у своїй душі. Вічно насторожений, такий, що до всього ставиться підозріло, Жюльєн Сорель приховує від навколишніх свої істинні почуття та наміри, і так розвивається ще одна риса його натури – облуда, адже він починає розмовляти загальноприйнятою мовою брехні. Він виграв, досяг того становища, до якого прагнув, бо є сміливий, розумний, але він не мав достатньо коштів для вибору кар’єри. Простеживши його життєвий шлях, можна сказати, що уроки життя, досвід, набутий ним, став йому в пригоді: він навчився давати правильну оцінку тому, що відбувалося в суспільстві Вально – де Ла-Моль, відкидати те, що гидке та огидне, тобто він збагнув основні закони життя цілком пристойної людини. Але образ Жюльєна Сореля не викликає в багатьох поваги, і можливо тому, що він людина з постійно ураженою гордістю, зневажає вище суспільство, але тим не менше хоче домоготися визнання в цьому ж суспільстві. У молодику не було самоповаги, а себелюбство та гордість не могли її замінити; крім того, у нього не було терпеливости. Саме тому він зрештою він потрапляє до каземату, де усвідомлює, що «кожен для себе в цьому світі», розуміє трагедію власного існування. На прикладі життя Жюльєна уявляєш, що за «складна річ життя», і життя треба вчитися дуже довго… Уроки життя ми отримуємо з різних джерел художньої літератури, з досвіду свого повсякденного життя. Кожен із нас несе в душі заповітну думку – стати особистістю, знайти своє місце в житті, робити більше добра, не падлючити, трудитися на благо своєї Батьківщини та її людей, котрі нині живуть зовсім не просто. На багато думок наштовхує роман «Червоне і чорне», а головна з них та, що життя – це насправді складне ремесло.
Сон Обломова играет в романе важную композиционную роль. Начиная со II главы Гончаров приводит в квартиру Обломова визитеров. Волков, самовлюбленный щёголь, которому надо попасть «в десять мест». «В десять мест в один день — несчастный! — думал Обломов.— И это жизнь!.. Где же тут человек? На что он раздробляется и рассыпается?» И радуется Обломов, «перевертываясь на спину, что у него нет таких пустых желаний и мыслей, что он не мыкается, а лежит вот тут, сохраняя свое человеческое достоинство и свой покой». Следующий визитер — Судьбинский, бывший сослуживец Обломова, сделавший карьеру. «Увяз, любезный друг, по уши увяз... А выйдет в люди, будет со временем ворочать делами и чинов нахватает... А как мало тут человеку-то нужно: ума его, воли, чувства...» Далее приходит литератор Пенкин. Вывод Обломова после ухода Пенкина: «Да писать-то все, тратить мысль, душу на мелочи... торговать умом и воображением... не знать покоя... Когда же остановиться и отдохнуть? Несчастный!» Приходит человек без свойств, даже фамилии его никто точно не знает: то ли Иванов, то ли Васильев, то ли Алексеев, который тоже суетится, все куда-то зовет Обломова. Наконец является земляк Ильи Ильича — Тарантьев, личность не менее суетная, чем другие. Он мастер говорить, шума производит много, но на дело его не хватает. «Сон Обломова» объясняет, почему он не хотел и не мог пойти ни путем ранних визитеров, ни путем Штольца: не было у Ильи Ильича ни определенной цели, ни энергии для ее осуществления. Таким образом, сон Обломова является как бы фокусом романа.
