sergey4w0
новичок
9 ответов
1 тыс. пользователей, получивших
1. Васютка - главный герой рассказа Виктора Петровича Астафьева: "Васюткино озеро". Это тринадцатилетний мальчишка, учившийся в деревенской школе.
2 Васютка побежал за глухарем, он хотел его поймать и заблудился в тайге. Ему было страшно, но его природная память, находчивость, смекалка и решительность ему выжить в этих суровых условиях тайги.
3.В один из осенних дней тринадцатилетний Васютка Шадрин, взяв ружьё, краюшку хлеба и спички, пошёл в тайгу за кедровыми орешками. В кедровнике он подстрелил глухаря, погнался за раненой птицей и заблудился. Проплутав до вечера и отчаявшись найти дорогу домой, Васютка развёл костёр, испёк глухаря, поел, затушил костёр и, набросав на него хвойных веток, улёгся спать.
4. С утра Васютка взобрался на высокое дерево, чтобы разглядеть среди зелёной хвойной тайги жёлтую полоску лиственных деревьев, потому что вспомнил рассказы охотников и рыболовов о том, что лиственные деревья растут вдоль ручьёв и рек, а по ним можно выйти к Енисею, где обязательно встретишь людей. Но вокруг была густая зелёная тайга. Набрав кедровых орехов, мальчик решил идти на север к тундре, до которой было около 100 километров, тогда как на юг тайга простиралась на тысячи. К вечеру Васютка вышел к желтеющим берёзкам и осиннику, которые привели его к озеру, в котором он увидел много речной, а не озёрной рыбы, что его удивило и привело к догадке, что озеро проточное. Застрелив 3-х уток, Васютка выловил двух, испёк их в костре и устроился на ночлег. Перед тем как заснуть, мальчик вспомнил дом, родных, школу, друзей, учительницу Ольгу Фёдоровну, которая ругала его за курение.
5.Он нашел озеро, полное рыбы, — настоящий подарок для рыбаков. Васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к Енисею. Следуя по течению, Васютке удалось выйти к Енисею, а там его подобрали на бот друзья отца. Все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, Васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка.
Я не можу вам дати точну адресу крамниці, де я працюю. У податковій інспекції, у довідковому бюро вам теж нічого не скажуть. Більш того, я знаю людей, які ніколи — розумієте, ні-ко-ли! — до нас так і не змогли потрапити. Учора бачили двері, вітрину, але все справи, справи, відкладали на потім — і ось... Навіть ні замка на дверях, ні напису "Зачинено" — просто нічого. Як і не було. Я забув ще попередити: банківського рахунку в нас теж немає, бо немає юридичної адреси. І замовити товари не можна: багато хто з відвідувачів і сам не знає, що йому у той час буде потрібно. Натомість наші товари зберігають свої властивості дуже довго, якщо не псувати їх необережним словом або недовірою.
Так, наприклад, один дідусь, що мав у дитинстві розмовляючих олов'яних солдатиків (знак якості нашої фірми), випадково знайшовши їх у шухляді старої шафи і подарувавши онукові, почув, що вони виконують його накази. Після того ж самого чарівного слова, що й раніше! Правда, за появи дорослих солдатики поводили себе як звичайнісінькі іграшки, але хлопець розповідав про штурм фортеці, роль якої виконувала бабусина скриня, як справжній генерал.
Справа в тому, до чиїх рук потрапить товар. Ось, наприклад, чарівні різнокольорові кульки. Ви що, гадаєте, ми тримаємо їх у крамниці або привозимо кожного понеділка зі складу? Ні, кожен із працюючих у нашій крамниці може вилучати їх просто з повітря. Вам який колір подобається? Але, гоп! Дарую. Ні-ні, які гроші, я ж сказав — дарую... Не тримати ж мені його у роті під час розмови. І оцей, за вухом, теж заважає. Беріть! Комусь подаруєте для доброго настрою. Не зумієте з-за вуха, дістанете просто з кишені. Головне — посміхнутися.
