Після смерті брата По вирішив розпочати кар'єру письменника. Це був складний час в американському книговидавництві. Видавцям було вигідніше робити нелегальні копії творів англійських авторів, аніж платити за написання чогось нового в Америці. Становище індустрії значно погіршилося ще й через фінансову кризу 1837 року. З'явилися нові технології друку, які спричинили виникнення величезної кількості періодичних видань і деякі з них взагалі не отримували прибутку через конкуренцію. По впродовж усього подальшого життя доводилося часто принижуватися, беручи гроші в борг.
Едгар Аллан По в 1844 році.Після перших невдалих поетичних спроб По вирішив зосередитися на написанні прози. Він опублікував декілька історій у Філадельфії і почав роботу над єдиною своєю драмою «Politian». У жовтні 1833 року Едгар зі своєю історією «Рукопис, знайдений у пляшці» виграв конкурс, проведений газетою The Baltimore Saturday Visiter. Оповідання привернуло увагу Джона П. Кеннеді, впливової людини в Балтиморі, який порекомендував По Томасу Вайту, редакторові річмондського журналу «Південний літературний вісник» (Southern Literary Messenger). Переїхавши до Річмонда, По став помічником редактора, проте за два тижні його впіймали п'яним на роботі та звільнили. Повернувшись до Балтимора, 22 вересня 1835 року, По таємно одружився зі своєю кузиною Вірджинією Клем, яка стала адресатом його найпроникливіших ліричних віршів. Йому було 26 років, а Вірджинії лише 13, хоча в свідоцтві про шлюб її вік збільшено на 8 років. Поновлений на посаді після обіцянки Вайтові чемно поводитися Едгар, Вірджинія та її матір переїхали до Річмонда. Він працював у Southern Literary Messenger до січня1837 року. Впродовж цього періоду тираж зріс до 3 500 примірників. По надрукував декілька поезій, ряд критичних статей та оповідань. 16 травня 1836 року на прохання Вірджинії було проведено другу, публічну церемонію одруження.
«Повість про пригоди Артура Гордона Піма» була надрукована й стала широко відомою в 1838 році. Влітку 1839 По обійняв посаду помічника редактора в Burton's Gentleman's Magazine. У цей період написано чимало статей, оповідань і літературних відгуків, які стверджували репутацію По як різкого й чесного критика. По залишив Burton's через рік плідної праці, бо дістав кращу пропозицію від Graham's Magazine.
Одного вечора в січні 1842 року Вірджинія грала на піаніно і співала перед гостями, коли у неї раптово лопнула кровоносна судина. Вона була при смерті через туберкульоз. Засмучений тяжким станом дружини Едгар почав пити ще більше. Надрукований 29 січня 1845 року вірш «Ворон» у нью-йоркській газеті Evening Mirror став літературною сенсацією того року і привернув увагу публіки до творчості По. The Broadway Journal, у якому тривалий час працював письменник у Нью-Йорку, 1846 року збанкрутував. По переїхав до будинку в Бронксі, Нью-Йорк. Цей дім, відомий як «Котедж По» стоїть на південно-східному перетині Кінгсбрідж Роуд і Ґранд-Конкорс (нині 149-та вулиця). У цьому будинку 30 січня 1847 року померла Вірджинія. Смерть дружини стала останньою і непоправною катастрофою життя По, сповненого виснажливої праці, яка не допомагала вибратися з бід, що переслідували його і призвели до душевного зриву й ранньої загибелі.
Суровый и непреклонный Тарас Бульба ведет жизнь, полную . невзгод и опасностей. Он не был создан для семейного очага. Его "нежба" -! чистое поле да добрый конь. Увидевшись после долгой разлуки с сыновьями, он назавтра же спешит с ними в Сечь, к казакам. Здесь его подлинная стихия. Гоголь пишет о нем: "Весь он был создан для бранной тревоги и отличался грубой прямотой своего нрава".
Человек огромной воли и недюжинного природного ума, трогательно нежный к товарищам и беспощадный к врагу. Он карает польских магнатов и защищает угнетенных и обездоленных. Это могучий образ, овеянный поэтической легендой, по выражению Гоголя: "точно необыкновенное явление русской силы".
Тарас Бульба - это мудрый и опытный вожак казацкого войска. Его "отличали" "умение двигать войском и сильная ненависть к врагам". Вместе с тем Тарас не противопоставлен окружающей среде. Он любил простую жизнь казаков и ничем не выделялся среди них.
Образ Тараса воплощает в себе удаль и размах народной жизни. Это человек большого накала чувств, страстей, мыслей. В нем нет ничего эгоистического, мелкого, корыстного. Его душа проникнута лишь одним стремлением – к свободе и независимости своего народа. Вот почему с такой ненавистью говорит он о ничтожных душах предателей: "знаю, подло завелось теперь на земле нашей: перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; гнушаются языком своим; свой народ продают... ".
Вся жизнь Тараса была неразрывно связана с Сечью. Служению товариществу, Отчизне он отдавал всего себя безраздельно. Ценя в человеке прежде всего его мужество и преданность идеалам Сечи, он беспощаден к изменникам и трусам.
Сколько отваги в поведении Тараса, пробирающегося на территорию врага в надежде повидать Остапа! Потрясает драматизмом знаменитая сцена встречи отца со старшим сыном. "Затерявшись в толпе чужих людей, Тарас смотрит как выводят на лобное место его сына. Что почувствовал старый Тарас, когда увидел своего Остапа? "Что было тогда в его сердце? " - восклицает Гоголь. Но ничем не выдал своего страшного напряжения Тарас. Глядя на сына, самоотверженно переносящего лютые муки, тихо приговаривал он: "Добре, сынку, добре! "
Столь же крупно и выразительно раскрывается характер Тараса в трагическом конфликте с Андреем.
Любовь не принесла Андрею счастья, она отгородила его от товарищей, от отца, от Отчизны. Такое не простится даже храбрейшему из казаков, и печать проклятия легла на чело предателя: "Пропал, пропал бесславно, как подлая собака... ". Измену
Родине никто не может ни искупить, ни оправдать.
Писатель рисует огромное нравственное превосходство Тараса и его соратников над
Андреем. До чего мерзок человек, предавший свою Родину! И жизнь его бесславна, и смерь позорна. Тарас, человек суровой и вместе с тем нежной души, не чувствует никакой жалости к сыну-изменнику. Без колебаний он совершает свой приговор: "Я тебя породил, я тебя и убью! ". Эти слова Тараса проникнуты сознанием величайшей правды того дела, во имя которого он казнит сына.
Создавая героический образ Тараса Бульбы, Н. В. Гоголь не пытается идеализировать его. В нем перемешаны нежность и грубость, серьезное и смешное, великое и малое. Гоголь мечтал о сильном, героическом характере. Именно таким является образ Тараса. В нем поэтически запечатлены черты русского национального характера. Недаром бессмертная повесть Гоголя является одной из любимейших книг современных людей.
Остап:не любил учиться, любил драться.
больше не чем не могу