Рассказ ведется от лица автора. Герой рассуждает, какой трудный этот русский язык, Он слушает беседу двух соседей, сначала может показаться, что это умный и интеллигентный разговор. Собеседники пытаются демонстрировать свою образованность , но мы видим их невежество и необразованность. Они употребляют иностранные слова, хотя даже не понимают о чем идет обсуждение.Автор показывает полное непонимание ими значений слов и уместность их употребления. «Вся речь пересыпана словами с иностранным, туманным значением. От этого затрудняется речь, нарушается дыхание и треплются нервы» .
Михаила Зощенко ярко высмеивает пустословие и невежество
Объяснение:
Древній філософ Вергілій казав: «Відважним доля допомагає...». Прикладом цього є роман Жюля Верна «П'ятнадцятирічний капітан».
У своїй книзі французький письменник розповів про надзвичайні пригоди юного Дика Сенда і його друзів у відкритому морі і нетрях тропічної Африки. Герої книги пройшли неймовірно важкий і довгий шлях — від берегів Нової Зеландії до Каліфорнії. Вони переборювали на своєму шляху і океанські простори, і африканські джунглі, населені дикими племенами людожерів та лютими хижаками. Ці люди не були професійними моряками чи досвідченими мандрівниками. Місіс Уелдон та її п'ятирічній син потрапили в біду. їй ні на кого було розраховувати, крім Діка Сенда, п'ятнадцятирічного юнака, що служив молодшим матросом на кораблі її чоловіка. І Дік Сенд зрозумів це, і справдив довіру більш дорослих за нього людей. Після загибелі екіпажа «Пілігрима» йому довелося стати капітаном шхуни і взяти на себе відповідальність за життя місіс Уелдон, її сина і п'ятьох негрів, врятованих командою «Пілігрима».
Дік Сенд залишився капітаном своєї невеликої команди і після того, як шхуна розбилася об рифи, а її пасажири опинилися в нетрях тропічної Африки. Чимало іспитів випало на їхню долю. Але важче за всіх було п'ятнадцятирічному капітану, тому що від його дій, його рішень залежали доля і життя людей, що довірилися йому. І він виправдав їхні сподівання.
Дік Сенд «був уже майже чоловіком у ту пору, коли його однолітки ще залишалися дітьми», — пише про нього Жуль Берн. Син невідомих батьків, що виріс у виховному будинку, хлопчик ще в дитинстві твердо вирішив «вибитися в люди» самотужки.
«Важка робота моряка вже підготувала його до життєвих битв». Автор пише, що «у нього було обличчя людини не тільки сильної, але і відважної». Відважна людина спочатку думає, а потім діє. «Відважним», а не просто хоробрим майже завжди посміхається доля», — слідом за Вергілієм повторює Жуль Берн. Діку Сенду довелося думати багато про що, коли він один вцілів з усього екіпажу шхуни і залишився за капітана. Адже він не встиг ще засвоїти всіх премудростей морської справи. Йому доводилося покладатися багато в чому на інтуїцію, природну кмітливість сть. Навіть через кілька років, коли Дік одержить диплом справжнього капітана, його будуть мучити докори сумління: «Якби на борту «Пілігрима» я знав усе те, що має знати справжній моряк, скількох нещасть вдалося б уникнути!» Але в тому і полягає заслуга юнака, що він, не маючи ні достатніх знань, ні досвіду, з честю впорався з покладеними на нього долею обов'язками капітана і вивів свою «команду» з усіх випробовувань з мінімальними втратами. Не було тільки старої служниці і вірного Дінго на святі в будинку Джеймса Уелдона, де зібралися уцілілі пасажири «Пілігрима» разом зі своїм капітаном.
Сам Дік Сенд і не підозрював, що «зробив щось таке, що називають блискучими подвигами». Його рішучість, мужність, твердість зробили з нього справжнього героя. А ретельність і працьовитість до отримати необхідні знання і диплом капітана, повагу людей. Але за характером Дік залишався простим і скромним юнаком. Адже він тільки починав важкий шлях справжнього капітана одного з кораблів Джеймса Уелдона.
