Басню «Мартышка и очки» Крылов написал не позднее 1815 года. В том же году она была опубликована в собрании басен великого баснописца. Басня рассказывает о том, что Мартышка с возрастом стала плохо видеть. От людей она знала, что в таких случаях следует использовать очки. Она раздобыла себе сей полезный аксессуар, но не знала, как правильно пользоваться этим оригинальным предметом.
Тогда Мартышка решила действовать методом проб и ошибок. Сначала она прижимала их к темени, потом надевала на хвост. Она пробовала нюхать очки и лизать их. Все эти действия не Мартышке добиться положительного результата. В сердцах она грубо отозвалась о тех, кто слушает советы людей, и с досады разбила очки о камень. В конце басни Иван Андреевич приводит такую мораль: человек, не знающий цену какому-либо предмету, склонен отзываться о нем плохо, и зачастую старается избавиться от этого предмета.
В этой басне под очками автор подразумевает знания. Но со знаниями надо уметь обращаться толково, применять их, как полагается, тогда будет польза от знаний. Так и в басне Мартышке с очками следовало обращаться с умом – не лизать их, не надевать на хвост, а надеть, как положено, на глаза. К просвещению надо идти смело, и не стоит слушать всяких «мартышек», которые испытывали «очки» только языком и хвостом и толкуют, будто в них нет проку.
Басня «Мартышка и очки» не потеряла своей актуальности и в наши дни. И сегодня находятся невежды, которые ругают и осуждают хорошие вещи только потому, что сами по неумению никак не могут ими воспользоваться и применить их к делу.
Басня «Мартышка и очки» высмеивает недальновидность, невежество. Особое место в басне Крылов отводит «невеждам познатней». Их близорукая позиция опасна для общества, и клонит не к добру, а к худу.
Объяснение:
Один із найвідоміших англійських письменників XIX ст. Ч. Діккенс із співчуттям ставився до бідних людей. Своїми творами він сподівався звернути увагу багатих на несправедливість, яка існує в суспільстві, та перевиховати їх. Цій темі присвячена його повість «Різдвяна пісня у прозі».
Головний герой твору — власник торгової спілки «Скрудж і Марлей» Скрудж. Це була дуже скупа і жорстока людина. «Через холод у душі і вся постать його немов заморозилась: ніс загостривсящоки зморщилися, хода стала скутою, очі почервоніли, тонкі губи посиніли, а голос хитрий та прикрий скрипів». Люди боялися і не любили його. Скрудж не поважав свята, вважав це нісенітницею, не вмів радіти.
Увечері перед Різдвом він образив племінника, вилаяв свого працівника. А вночі до нього з’явився привид товариша і компаньйона Марлея, про якого він давно забув. Привид Марлея розповів, як він тепер кається і страждає через те, що не робив добрих справ за життя. І пообіцяв, що Скрудж вночі зустрінеться з Духом Минулого, Духом Теперішнього та Духом Майбутнього Різдва.
Подорож Скруджа у своє дитинство, в теперішнє та майбутнє до йому багато дечого зрозуміти. Це так вплинуло на нього, що він зробився зовсім іншою людиною — давав щедрі пожертви бідним, допоміг сім’ї клерка Боба, привітно ставився до племінника — сина улюбленої сестри Фен.
Ця історія, як і повинно бути в різдвяному оповіданні, закінчується щасливо. І нагадує людям, що вони повинні не марнувати часу, поспішати робити добро ближнім своїм.