Тісний зв'язок політики та релігії, їх переплетіння - як історичну традицію всіх великих конфесій - християнства, мусульманства, іудаїзму, буддизму простежується в змісті і концепціях священних книг - Біблії, Корану, Талмуду, де поряд з релігійно-обрядовими та побутовими, морально-етичними порадами і рекомендаціями даються широкі і прості політичні настанови, обов'язкові для віруючих, що відображають політичні події рабовласницького і раннє-феодального суспільства. Священні книги - настільні путівники для віруючих в їх житті та діяльності. При певних специфічних відмінностях у змісті священних книг, ясно простежується їх разюча схожість в головному і вирішальному - в політичних орієнтаціях, .що відображають інтереси панівних класів - рабовласників або феодалів, в ставленні до нижчих класів і станів, а наполегливістю, уперто наголошується на непохитність існуючого обожнюючого експлуататорського ладу.
Священні книги визнають непорушним і природним поділ суспільства на багатих і бідних і засуджують прагнення бідних змінити своє тяжке становище, немовби уготоване їм не владами, а самим господом Богом.
Пушкин в 1822 году пишет «Песнь о вещем Олеге», в основе которой лежит историческое событие. Сам Пушкин назвал свое произведение «Песнью…», подчеркнув связь с устным народным творчеством и указав на важную черту произведения – стремление воспеть «дела давно минувших лет, преданья старины глубокой».
Позиция писателя раскрывается через использование в песни различных художественно-выразительных средств: эпитетов («вещий Олег», «грозной броней», «на светлом челе» и др.), метафор («не ведаешь ран», «годы таятся во мгле» и др.), сравнений («гробовая змия …как черная лента»), олицетворений («лукавый кинжал», «ковши круговые, запенясь, шипят» и др.). Для передачи колорита эпохи, создания атмосфер
