Захватывающий рассказ Эрнест Сетон-Томпсона про очень красивого вороного мустанга, у которого была необычная особенность - он был иноходцем, то есть при беге он передвигал сначала обе правые ноги, затем обе левые. Мустанг уводил домашних кобыл с собой, они затем привыкали к дикой жизни. За это ковбои, которые пасли скот на пастбищах Мексики не раз пытались поймать этого непокорного мустанга, но он всегда оставался на свободе. Ковбои устраивали различные облавы, погони, чтобы наконец завладеть этим свободным и великолепным жеребцом, загоняли по несколько своих лошадей до полусмерти, но мустанг по прежнему оставался недосягаем. И лишь однажды он попался в хитрую западню, которую ему устроили - одной ногой он попал в петлю, когда приблизился к кобыле-приманке. Его тут же оплели другими веревками, связали ноги и заклеймили, как домашнюю лошадь. Но обладали мустангом совсем недолго - при попытке отвести его домой, мустанг из последних сил разорвал веревки и устремился вверх, к утесу, несмортя на свистящие веревки и пули, которыми его пытались остановить. Достигнув верхней точки утеса, мустанг бросился в пропасть и разбился о камни, но остался свободным навсегда.
Велику прозу В.Бикова поділяють на воєнну і побутову. Хоча справжній талант непересічного майстра проявився саме у повістях на воєнну тематику, поставивши твори письменника серед шедеврів антимілітаристичної психологічної прози про другу світову війну.
Сюжет твору не позбавлений пригодницького начала: в основі його - втеча з концентраційного табору, розташованого в австрійських Альпах. Волею випадку, відстоюючи власну гідність у конфлікті з есесівцем, Іван Терешко здійснює чергову втечу з фашистського полону (усі попередні закінчувались невдало). Утікач виходить переможцем зі спущеними в погоню вовкодавами, хоча сам залишається з незагоєними від укусів ранами на нозі. Його супутницею випадково стає італійська дівчина Джулія, котра, скориставшись ситуацією, теж втікає з табору. Іван, що спочатку бажав усамітнитись від нав'язливої попутниці, стає ніби мимоволі опікуном беззахисної дівчини... Пригодницьке начало поступається далі лірико-романтичному і жертовно-героїчному: осмислюється традиційна вже, але невичерпна в художньо-філософських вимірах проблема „кохання і війна", витоки якої у древніх епосах, у багатьох шедеврах світової класики, у якій порушувалась чи то патріотична, чи то визвольна, чи то революційна тематика.
„Альпійська балада - це гімн коханню, що нерозривно поєднане із моральним стоїцизмом простої людини, радянського солдата, дух якого не зламали найжахливіші умови гітлерівського полону, зради і малодушність деяких своїх співвітчизників (коли герой ще на початку війни втікав з полону і переховувався в українській хаті, він знову попадає у руки фашистів через підлість кума господаря, через бажання пристосуванця-обивателя прислужитись окупантам), приниження, фізичні муки і сама смерть, що стала порятунком для дорогої тепер людини - ще зовсім недавно чужої і незнайомої іноземки. Були надії на звичайне людське щастя, яке можливе в умовах миру: війна, програна гітлерівцями на Сході, йшла поступово до свого завершального кінця.
Радянський полонений Іван Терешка, родом із Білорусії, разом з друзями розробляє план втечі із табору смерті. Для цього намагались підірвати бомбу, яку есесівці наказують розібрати. Ситуація загострюється. Іван, захищаючи свою людську гідність, кидається на охоронця, який фізично і морально знущається над в'язнем. Виснажені голодом і нелюдськими умовами дехто з полонених, користуючись сум'яттям, виривається у загадкову й загрозливу невідомість альпійських лісів і гір.
Це визначає першу колізію (власне сюжетну лінію) - боротьбу людини за свободу, протистояння фашистським переслідуванням. Саме тут і окреслюється духовно-моральна стійкість полоненого солдата, простого хлопця з білоруського села Терешки - маленької людини війни, котра у буденному подвигу підніметься до небуденної, сакральної величі.
Першу колізію поглибить друга - головна, яка і визначить провідну ідею твору: любов і жертовність сильніші за смерть, вони відкривають людині справжній смисл життя, роблячи її могутньою і прекрасною, дають можливість пізнати щастя навіть серед перенесених страждань, серед жорстоких випробовувань, є важливими факторами в осмисленні краси і величі світу, котрий потребує порятунку від земного зла, від руйнівних сил мілітаристського безумства, молоху війни.
Почуття, стан душі, життєві цілі і мрії героїв у повісті метафорично асоціюються з природою, з краєвидами Альп, контрастними в своїй основі, несучих знаковий у художньому розумінні смисл.
Вершини гір, укриті снігом, ніби уособлюють холодний подих смерті. І багаті квітами й різнотрав'ям, життєдайними дарами природи розкішні неповторною красою альпійські луки.
Саме на них спізнають щастя кохання (до цього вони були просто втікаючими в'язнями з табору знищення) Іван та Джулія - представники різних народів і соціальних станів (юнак був простим колгоспним трактористом з далекої і загадкової Білорусі, дівчина - донька заможних італійців, антифашистка за переконанням). Серед цієї мальовничої екзотики зароджується і нове життя. Тепло і життєдайність лук з розкішними маками дарують блаженство і незвідану радість, ті найщасливіші життєві миті, котрих їм більше не доведеться пізнати: незабаром Іван загине, даючи можливість врятуватися Джулії, котра ще й не могла знати, що у ній зародилось нове життя - син, якого і назве в честь батька (тобто, італійський варіант найпопулярнішого у слов'янському світі імені - Джованні).
Італійка Джулія - дівчина з заможної сім'ї. Вона виросла в достатку, є значно освіченішою за хлопця з білоруського села Терешки. Однак дівчина з Італії глибоко співчуває Івану, схиляється перед його подвигами, ніжно цілуючи рани, нанесені війною: цим самим Джулія ніби демонструє вдячність перед представником тієї такої загадкової у життєвих випробовуваннях, стражданнях і жертвах цивілізації, на котрій лежала сакральна місія порятунку світу од коричневої чуми.
В этом произведении И. С. Тургенева рассказывается о судьбе русского мужика по имени Герасим. Велика была его сила: работал он за четверых, никто не мог побороть его сил "богатырскую".Влюбился он в девушку по имени Татьяна, но так как говорить он не мог, то сказать слова "Я тебя люблю"- не мог, да и не разрешила бы ему барыня, у которой он работал. Но весь трагизм этого произведения залючается в том, что нашел Герасим себе утешение и веселье. И всем этим была его маленькая собачонка, которую он назвал Муму, а назвал он ее так, по не умению говорить. Оберегал он ее ото всех, но барыня была очень строгая, и она не могла потерпеть если бы ее приказы не выполнялись. И вот, в один обычный день, она она приказала своему лучшему работнику-Герасиму, утопить свою любимицу. Он не мог не повиноваться. Он пошел вместе со своей собачонкой на речку, сел с ней в лодку, привязал к ее шее камень, и поплыл на середину реки. Там он тихо попрощался с ней, кинул в воду и поплыл обратно, в его сердце как будто горел огонь, который нельзя было потушить, ведь он только что остался без единственной, родной ему собачки, а он так к ней привык. Он не слышал как Муму захлебывалась водой, и пыталась выплыть из толщи воды, как колыхались водоросли, для него все было как и раньше.
