Встречается Добрый и Злой. Злой по привычке своей ожидает подвоха от собеседника. Быть может, он даже наносит первым упреждающий удар, колкость или грубость, чтобы защитить себя от возможного нападения или унижения. Что же он получает в ответ от Доброго? Он встречает понимание, внимание, желание сотрудничать, соучастие и бесстрашие на пути к этому. Добрый проецирует в сознание Злого информацию: «Я знаю, что ты не злой. Я знаю, что ты хороший, прекрасный человек. Я вижу это. Я с тобой! Не бойся меня! Я твой друг! Я не покушаюсь на твою целостность» . В этот момент и происходит волшебство. Злой вдруг становится Добрее. Его опасения не оправдались. Можно расслабиться – рядом Добрый человек. Так Добро побеждает Зло.
СОМКО
А Сомко, бачте, навпростець іде, не хоче нікому придіте поклонімося. Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку, так Васютинцям і звадливо. Отак зітнуться, да й до шабель. Сомко собі чоловік-дрямота, то й не в догад йому, що святий отець думав, мабуть, заробити собі яку сот-нягу чи дві червоних на рясу. А Сомко, знаєте самі, доводиться Юрусеві дядько, бо старий Хміль держав уперве його сестру Ганну; так він і не злюбив, що чура орудує небожем. Да ото раз, як з'їхалась до молодого гетьмана старшина да почали радовати про
А Сомко, знаєте, який? Зараз загориться, як порох. «Пане гетьмане,— до Юруся,— старого пса непристойно мішати в нашу компанію...»
Іванець Брюховецький
Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.
Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...
Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
нет в фильмах и сериалах тоже побеждает добро