Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку:
У него есть доверие к человеку,(когда он рассказал учительнице про все что произошло)
Когда его стал избивать старший в ихней игре, он перестал играть в неё(т.е. слабый характер или сила воли)
Он учился по всем предметам хорошо(значит был умный)