З давніх-давен, ще коли не було писемності, людина вже вміла співати. Пісня супроводжувала людину скрізь. Наші пращури співали пісні, працюючи та відпочиваючи, радіючи та сумуючи. Через пісню людина висловлювала свої почуття. Нині, мабуть, мало хто може уявити, що співали наші бабусі й прабабусі, дідусі й прадідусі у молоді літа. Але я знаю, що народні традиції передавались через пісню, і збереглись упродовж віків. Наприклад, сьогодні на уроках з української літератури ми знайомимось з творами усної народної творчості. Саме з українських пісень ми дізнаємось про народні вірування, звичаї, про давню історію.
Можна сказати, що життя кожної людини розпочиналося з пісні. Мати, заколисуючи дитину, співала їй колискової. Недарма в народі говорять: «Найдорожча пісня — з якою мати колисала».
Підростаючи, працюючи в полі чи в хаті, людина також співала: «Хто співає, у того робота скоро минає». Пісня йшла поруч з народом всі віки. Під час горя — підбадьорювала, під час свят — розважала, а під час боротьби — надавала наснаги. Ось тому народ і говорить: «Пісня ні в добру, ні в злу годину не покидає людину».
Человек - сложное создание.
Каким бы странным человек не был - глухим, слепым, больным - он всегда не похож на других. Каждый человек - личность. Маленькая, большая ли - личность. Все люди имеют свои привычки, у каждых свои таланты. И мечты - тоже у каждого свои.
Так и герои Тургенева - какими бы они не были странными - они личности. Они - вместе, по раздельности - сложные создания. Тургенев всегда находит в своих героях что - то светлое, этот писатель является классиком русской литературы. Он показывает нам саму сущность человека, и то, что все люди по своему равны, несмотря на их положение в обществе.
