На долю талановитого поета, справжнього «витязя» молодої української поезії випало чимало поневірянь. Його життя обірвалося так рано, але було дуже плідним. На жаль, від нас часто йдуть люди, які мають справжній талант. Симоненкова зоря була яскравою, а перлинки його поезій западають у душу добірним зерном.
Поет нагадує нам, що ми є частинкою великого народу, впевнено стверджуючи: «Народ мій є, народ мій завжди буде…» А потім запитує у кожного з нас: «Ти знаєш, що ти людина?» Адже Симоненку так хочеться, щоб ми спішили жити, кохати , щоб неНа долю талановитого поета, справжнього «витязя» молодої української поезії випало чимало поневірянь. Його життя обірвалося так рано, але було дуже плідним. На жаль, від нас часто йдуть люди, які мають справжній талант. Симоненкова зоря була яскравою, а перлинки його поезій западають у душу добірним зерном.
Червоною ниточкою простежується у його творах і любов до життя, адже кожен повинен усвідомити, що його посмішка і муки неповторні, та й мета у кожного своя. А як щиро Симоненко кохає рідний край. «Україно! Доки жити буду, Доти відкриватиму тебе»,
– запевняє молодий поет.
А яка жива, ніжна й мелодійна мова поезій Симоненка. За кожним емоційним словом вчувається голос автора — такий чистий і красивий. Саме він говорить нам про те, що рід, родина, рідна Україна – найважливіші цінності людського життя. Найдорожчими вони були і для самого Симоненка, який був справжнім сином свого народу. Навчає він і нас цінувати людське добро, ставати творцем чогось нового і просто спішити зробити багато у своєму житті.
Я не поет, я проста людина, але так хочеться запевнити улюбленого поета Василя Симоненка у тому, що:
Пам’ятаю, що я є людина,
Прямо йду по стежечці життя.
Твої вірші дали мені силу
Йти вперед, у світле майбуття!
Объяснение:
Но она моя семья.
Родина меня любила и кормила и поила.
Хоть мала земля моя.
Я люблю её всегда.