Что означает выражение - «на Земле оставил след»? Во этот касается размышлений о вечном. То есть о том, что выше и больше нашей человеческой жизни.
Все мы знаем, что рано или поздно каждый человек умирает. Кто-то раньше, что-то позже. И никто точно не знает, куда каждый из нас уходит мы больше не увидим того, кто умер, вот и все.
О человеке остается лишь память. Добрая и теплая, если он прожил хорошую жизнь. Или дурная, если он натворил зла. Это и есть его след на Земле. И в связи с этим возникает во Как оставить по себе добрую память, хороший след?
Думаю, что нужно делать добрые поступки. Для этого необязательно быть гением, как Альберт Эйнштейн. Или стать великим. Я полагаю, необязательно даже, чтобы об этом поступке знали подробности другие люди. Главное, чтоб поступок дал плоды.
Например, у нас во дворе есть прочные старые качели. Их сделал какой-то дедушка, который жил на первом этаже. Он уже умер. Я не знаю его имени, никак его не благодарил. Зато весь двор пользуется этими качелями и в душе все благодарны тому, что не поленился смастерить ее детям. Вот тот, кто оставил на земле добрый след. И я хотел бы, чтобы меня запомнили таким, как помнят его. За дело, а не за имя.
Человеческое сердце не обманешь. Личность может быть великим правителем и полководцем. На словах все будут отдавать ему должное. А в душе считать убийцей и тираном, например. След на Земле – это не то, что о человеке говорят. Это то, что остается в душах других людей. Можешь всё не переписывать а что-то главное списать
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину.
