« Дзеркалом суспільства» називав театр великий письменник-сатирик Жан Батист Мольєр. «Зображуючи людей, ви пишете з натури, – говорив він. – Портрети їх повинні бути схожі, і ви нічого не досягли, якщо в них не впізнають людей вашого століття». Своїм основним завданням, завданням своєї творчості письменник вважав прагнення «дати на сцені приємне зображення загальних недоліків» і тим самим сприяти їх виправленню. А недоліків у сучасному йому суспільстві було досить багато – до такого висновку великий драматург прийшов гаючи за людьми, їх вчинками, бажаннями, пристрастями життя. У серці Мольєра все більше наростав протест проти соціальної несправедливості і недосконалості існуючого світу. І цей протест він висловлював на сторінках своїх творів. Увагу Мольєра, як автора комедій, залучали порушення норм людської моралі, відхилення від природних прагнень в ім’я надуманих цінностей. На його думку, фальшиві ідеали лежать в основі збоченої моралі. Саме тому він вимагав від людей справжньої моральної строгості, вміння підпорядковувати свої бажання і поведінку вимогам розуму.
Одним з яскравих реалістичних творів письменника стала комедія «Міщанин-шляхтич». В основу п’єси було покладено сюжет про багатого буржуа, готового в своєму прагненні до аристократичних титулів прийняти безглузде, фантастичне звання «мамамуші» і піддатися маскарадному обряду посвячення в це звання. Герой Мольєра, пан Журден – простодушний недалекий міщанин, який несподівано розбагатів і єдине бажання якого – стати дворянином. Для досягнення цієї мети герой готовий на будь-які приниження, він готовий виконувати найбезглуздіші поради тих, перед ким він схиляється. Його невігластво, довірливість і простодушність спонукали нахабного обманщика Доранта піддати Журдена «вихованню». Він обіцяє навчити героя манерам маркізів, закликає в усьому покластися на нього. Насправді ж ним керують виключно корисливі інтереси. Пройдисвіт грає не лише на прагненні міщанина стати дворянином, він підіграє недалекому простакові абсолютно в усьому, прагнучи отримати за свою «безцінну» до якомога більшу винагороду і таким чином збагатитися, не докладаючи особливих зусиль. Дорант користується бажанням Журдена доглядати за маркізою Доріменой . Для афериста це – прекрасна можливість влаштувати свято на честь своєї дами і добре поживитися за рахунок довірливого героя. Він вселяє Журдену, що маркіза до нього небайдужа, і тим самим підштовхує героя до активних і нерідко комічних дій .
Объяснение:
А. С. Пушкин написал роман «Дубровский», основой для которого послужила реальная история, рассказанная его другом П. В. Нащокиным.
Судьба Владимира Дубровского непроста. Он сын поручика гвардии, рано оставшийся без матери. С детства воспитывался в кадетском училище. Однажды молодому корнету приходит известие о том, что отец его тяжко болен, а их родовое имение переходит во владение Троекурову, для которого крестьяне были всего лишь рабами, с которыми можно обходиться, как заблагорассудится. Владимир же, напротив, исполнен дворянской чести и достоинства, а к крепостным относится по-человечески.
Получив отпуск, молодой Дубровский мчится домой к отцу, однако вскоре после его приезда тот умирает. Чтобы родной дом не достался врагу, Владимир его поджигает. Крепостные, не пожелавшие переходить к Троекурову, уходят за Дубровским в лес. Чтобы их прокормить, дворянину приходится стать разбойником.
Неудивительно, что он мечтает о мести, но пока ждет удобного момента, влюбляется в Машу - дочку Троекурова. Любовь заставляет его отказаться от своих планов. Однако все усугубляется тем, что Машу насильно выдают замуж за пожилого князя. Дубровский всячески старается девушку от этого замужества, но ему это не удается.
Люди Дубровского окружают Машину карету во время переезда в имение мужа, но она отказывается от его объясняя свое решение данной клятвой. Спустя какое-то время отряд Дубровского попытались окружить власти, но, к счастью, безуспешно. После этого он распускает банду и уезжает за границу.
Думаю, эта повесть заставляет задуматься, но не о любви, а о понимании чести, благородства, о справедливости и продажном правосудии. Ведь романтический налет в произведении скрывает под собой жестокую реальность тех времен. Богатый и необремененный честью дворянин мог с легкостью лишить неугодного человека всего. Он, как помещик, имел полную власть над крепостными, а также над менее влиятельными соседями.