Головний герой роману «Айвенго» - молодий лицар, син відомого саксонського дворянина сера Седріка Ротервудського. Ми знайомимося з ним тоді, коли той повертається з Хрестового походу, у якому він супроводжував британського короля Ричарда Левове Серце.
Айвенго – сміливий, рішучий і благородний юнак. Чесність та гідність, відданість своєму королю, відвага у боротьбі зі зрадниками престолу роблять йому честь. За своє недовге життя Айвенго встиг здійснити багато подвигів заради справедливості і кохання, тому його з впевненістю можна назвати справжнім, навіть ідеальним лицарем, який міг бути прикладом для представників знатної верхівки тогочасного суспільства.
Айвенго – без сумніву, справжній лицар без страху і докору. Через відданість і любов до прекрасної дами він був позбавлений спадку рідним батьком. Через це Айвенго був змушений приєднатися до війська короля Ричарда та мечем і списом завойовувати собі багатство і славу. Айвенго хоче бачити свою рідну країну без війн і усобиць, тому відданий королю Ричарду Левове серце і щиро його підтримує. Повернувшись на Батьківщину, заради своєї коханої леді Ровени він перемагає на лицарському турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя.
При всій своїй мужності Айвенго досить романтична і поетична людина. При цьому він розсудливий, адже розуміє, що Англії потрібен не король, який більшість свого часу проводив у мандрівках і лицарських походах, а сильна особистість, яка б могла зупинити усобиці, об’єднати країну і відновити в Англії соціальну справедливість.
Айвенго не тільки відважний, сміливий і мужній воїн, а й порядна і чесна людина, здатна на самопожертву заради інших. Він фанатично відданій своїй справі, своїм друзям, разом з якими поділяє усі небезпеки і нещастя.
З часу написання роману Вальтера Скотта «Айвенго» пройшло вже майже два століття. Здавалося б, вже давно минули лицарські часи, ми давно стали зовсім іншими і живемо у зовсім інших умовах. Доба комп’ютерних технологій і технократії накладає відбиток на серця і розум людей, на їх взаємини і моральні орієнтири. Але й досі нетлінними залишаються одвічні людські цінності, які були притаманні і герою роману, славетному лицарю Айвенго. Адже вірність, відвага, мужність, чесність, почуття людської гідності, шляхетність, готовність до самопожертви заради товариша або рідної країни і сьогодні мають непересічне значення
Евгений Онегин - главный герой романа в стихах Александра Сергеевича Пушкина. Онегин противеречивый персонаж. С одной стороны он развивается, стремиться к высокому,но с другой мне непонятны его поступки,например, дуэль с Ленским. Уже в первой главе мы узнаем , что сам Пушкин подружился с Онегиным, что поэту «нравились его черты» , что он проводил с Онегиным ночи на набережной Невы, вспоминая свою юность, бывшую любовь, слушая пения гребцов из лодки, которая плыла по реке… Приводя в восьмой главе резко недоброжелательные отклики об Онегине какого-то его светского знакомого, поэт решительно заступается за своего героя: говорит о его пылкой и неосторожной душе, о его уме, его отличии от окружающей посредственности и почти отождествляет его с собой: Но грустно думать, что напрасно Была нам молодость дана, Что изменяли ей всечасно, Что обманула нас она. Такая противоречивость в характеристике Онегина делает его образ далеким от схематизма, жизненным: Онегин не «положительный герой» , но и не «отрицательный» В Онегине меня отталкивает то,что настойчивый труд был для него скукой. Но в то же время он - человек очень умный, тонкий и наблюдательный. Увидев мельком в первый раз Татьяну, не поговорив с ней, не услышав даже ее голоса, он, тем не менее, сразу ощутил в ней поэтическую душу.
«Писатель пописывает, читатель почитывает», – так самый ехидный русский писатель М.Е. Салтыков-Щедрин определил взаимодействие между легковесной развлекательной беллетристикой и невзыскательным читателем. В этой ситуации критик, разумеется, не нужен, разве что для того, чтобы констатировать факт художественной несостоятельности произведения и как бы предупредить о ней читателя. Когда же речь заходит о произведениях поистине художественных – а такова, безусловно, вся русская классика, которой посвящены собранные здесь статьи, рецензии и высказывания, – тогда между писателем и читателем становится совершенно особая фигура: литературный критик. Почему, зачем, по какому, наконец, праву? Попробуем разобраться. Слово «критик» в дословном переводе с древнегреческого означает «тот, кто оценивает». Этот смысл не изменился за два тысячелетия: действительно, первой задачей критики была и остается эстетическая оценка. Критика выносит свой «приговор» художественным созданиям, определяя, какое из них лучше, какое хуже, и стараясь объяснить и доказать свою точку зрения. Последнее обстоятельство особенно важно, поскольку критическая статья адресована и писателю, и литературной общественности, и широкой читающей публике. Голословные оценки здесь не приняты, да они и не могли бы выполнить основную задачу: повлиять на читателя критической статьи в нужном автору направлении. Кроме того, нередко бывает, что произведение выдающееся вызывает у разных критиков разные эстетические эмоции, а проще говоря, кому-то нравится, а кому-то нет. Тогда завязывается литературно-критическая полемика, и в ходе ее авторы статей и рецензий стараются быть наиболее убедительными и решить эстетический спор в свою пользу. Так, например, происходило с гоголевским «Ревизором», с романом Чернышевского «Что делать?», с рассказами и пьесами Чехова и др. В последнем случае критика обвиняла автора в отсутствии драматического конфликта, в неумении вести действие, в отсутствии авторского идеала и мировоззрения и во многом другом, что, как выяснилось в ходе критических дискуссий, составляло не художественный недостаток Чехова, а новаторство его поэтики. Критическая дискуссия, таким образом установить истинное достоинство произведений Чехова.
Головний герой роману «Айвенго» - молодий лицар, син відомого саксонського дворянина сера Седріка Ротервудського. Ми знайомимося з ним тоді, коли той повертається з Хрестового походу, у якому він супроводжував британського короля Ричарда Левове Серце.
Айвенго – сміливий, рішучий і благородний юнак. Чесність та гідність, відданість своєму королю, відвага у боротьбі зі зрадниками престолу роблять йому честь. За своє недовге життя Айвенго встиг здійснити багато подвигів заради справедливості і кохання, тому його з впевненістю можна назвати справжнім, навіть ідеальним лицарем, який міг бути прикладом для представників знатної верхівки тогочасного суспільства.
Айвенго – без сумніву, справжній лицар без страху і докору. Через відданість і любов до прекрасної дами він був позбавлений спадку рідним батьком. Через це Айвенго був змушений приєднатися до війська короля Ричарда та мечем і списом завойовувати собі багатство і славу. Айвенго хоче бачити свою рідну країну без війн і усобиць, тому відданий королю Ричарду Левове серце і щиро його підтримує. Повернувшись на Батьківщину, заради своєї коханої леді Ровени він перемагає на лицарському турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя.
При всій своїй мужності Айвенго досить романтична і поетична людина. При цьому він розсудливий, адже розуміє, що Англії потрібен не король, який більшість свого часу проводив у мандрівках і лицарських походах, а сильна особистість, яка б могла зупинити усобиці, об’єднати країну і відновити в Англії соціальну справедливість.
Айвенго не тільки відважний, сміливий і мужній воїн, а й порядна і чесна людина, здатна на самопожертву заради інших. Він фанатично відданій своїй справі, своїм друзям, разом з якими поділяє усі небезпеки і нещастя.
З часу написання роману Вальтера Скотта «Айвенго» пройшло вже майже два століття. Здавалося б, вже давно минули лицарські часи, ми давно стали зовсім іншими і живемо у зовсім інших умовах. Доба комп’ютерних технологій і технократії накладає відбиток на серця і розум людей, на їх взаємини і моральні орієнтири. Але й досі нетлінними залишаються одвічні людські цінності, які були притаманні і герою роману, славетному лицарю Айвенго. Адже вірність, відвага, мужність, чесність, почуття людської гідності, шляхетність, готовність до самопожертви заради товариша або рідної країни і сьогодні мають непересічне значення
Подробнее - на -