Мені подобаються книги Стівенсона. Я дуже люблю перечитувати “Острів скарбів” про піратів і море. Але Стівенсон писав ще й вірші. Я прочитав його вірш “Вересовий трунок” і хочу розповісти, що я думаю. У вірші розповідається про стародавній напій, який пили крихітки – медовари. Вони жили в древній країні, і їх називали пікти. Я запитав у батьків, хто такі пикти. Виявляється, що пікти – це стародавній народ, який жив в Англії. їх називали піктами або “розмальованими”, тому що вони були всі в татуюваннях. Вересковий трунок був дуже смачним напієм:
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.
1. Алеша Чернушку. 2. Чернушка ведут Алешу в Подземный город через комнату старушек. 3. Знакомство с королем Подземного города. Чернушка - министр. 4. Подарок Алеше в благодарность за Чернушки - исполнение желания. Волшебное зерно. 5. Экскурсия по Подземному городу. 6. Алеша пробует действие волшебного зерна. Алеша - знаменитость. 7. Алеша становится дерзким, самолюбивым. Потеря зерна. Наказание Алеши. 8. Алеша нарушил слово, предательство. 9. Последняя Встреча с Чернушкой. Жители покидают Подземный город. 10 Алеша становится прежним.
Главный герой – молодой офицер в отставке Владимир Дубровский. Он приезжает в имение своего отца и узнает, что отчий дом и все имущество переходит по решению суда к помещику Троекурову. Этого человека Владимир считает причиной всех несчастий и виновником смерти своего отца. Вот что он говорит Марии Кирилловне: „.. я тот несчастный, которого ваш отец лишил куска хлеба, выгнал из отеческого дома и послал грабить на больших дорогах» . Часть дворовых людей господ Дубровских отказывается переходить к новому хозяину, они бунтуют и требуют мести. Кроме того, Владимир поджигает родной дом, чтобы тот не достался Троекуровым. По вине кузнеца Архипа в огне пожара погибают приказчики. Теперь молодому Дубровскому нет дороги назад – он уходит в лес и становится предводителем разбойников. Мне кажется, что обстоятельства жизни, несчастья, случившиеся с его семьей, а также протест и гнев крепостных крестьян заставили Владимира Дубровского стать грозным разбойником.
Андрей Гаврилович Дубровский был дворянином. У него было поместье, и он владел семьюдесятью душами крепостных. У него был друг – Кирилла Петрович Троекуров. Человеком Троекуров был очень знатным. Однажды Дубровский поссорился с Троекуровым. Троекуров разозлился и решил отнять у своего бывшего друга поместье. Троекуров добился своего. На суде у Дубровского случился нервный срыв. Егоровна, нянька Владимира Дубровского, послала ему письмо. В нём она писала, что у отца Владимира со здоровьем совсем плохо. Владимир Дубровский с восьми лет после смерти матери жил в Петербурге, воспитывался в Кадетском корпусе. Узнав о болезни отца, Владимир сразу же к нему приехал. Через некоторое время в Кистенёвку – имение Дубровских – приехал Троекуров. Он хотел помириться с Андреем Гавриловичем. Когда отец ладимира Дубровского увидел в окно Троекурова, ему стало плохо, и он умер. Троекуров передал документы на управление Кистенёвкой Шабашкину, который Кирилле Петровичу отобрать эту деревню у Дубровских. Шабашкин и другие люди Троекурова остались ночевать в Кистенёвке. Дубровский не хотел, чтобы его дом достался этим людям, и сжёг его вместе с Шабашкиным и компанией. Правда, сжечь этих людей он не хотел. Это была затея кузнеца Архипа, который специально закрыл дверь в доме, в котором ночевали пьяные приказные. Дубровский остался без гроша в кармане, и он стал разбойником вместе со своими холопами.
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що
вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.