За дивною іронією долі роман, який Сервантес створював як пародію, пережив усі «серйозні» літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав «Дон Кіхота» у в’язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М’який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, «пейзаж», на якому відбуваються пригоди героя.
Бідний дворянин Алонсо Кехано — старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що б’ються з несправедливістю, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, старою, Алонсо Кехано немов спохоплюється і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано — чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів — вітряні млини, замість бойового коня — смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і йодлінное лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота.
Поруч з Дон Кіхотом на віслюку трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні одного роману, але волею-неволею потрапив в самий великий з них .. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух — сама дивна і вічна пара.
Роман Сервантеса потряс читачів і став не лише фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, який створив багато сюжети. Перекличку або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота — князя Мишкіна з «Ідіота» — Достоєвський. Герой роману Замятіна «Ми», у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкіхотський встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує двоїстість сприйняття. Слово «донкіхотство» часто вживається у значенні «безглузда боротьба з придуманими ворогами», «діяльність благородна, але приречена на невдачу», «геройський вчинок, заснований на невірних передумови». Глибоко пронизані цієї подвійністю багато книг братів Стругацьких, в яких розповідається про «прогрессорстве», благородної і безкорисливої до слаборозвиненим цивілізаціям.
Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожен новий вік бачить себе.
За дивною іронією долі роман, який Сервантес створював як пародію, пережив усі «серйозні» літературні твори цього автора. Жебрак, однорукий, змучений Сервантес писав «Дон Кіхота» у в’язниці. Від відчаю до надії, від надії до смирення рухається протягом роману. М’який гумор, сумний сміх, трагікомічні ситуації і несподівана мудра серйозність складають фон, «пейзаж», на якому відбуваються пригоди героя.
Бідний дворянин Алонсо Кехано — старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не надто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що б’ються з несправедливістю, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, старою, Алонсо Кехано немов спохоплюється і вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односельці з примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано — чиста і прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів — вітряні млини, замість бойового коня — смирна безпородна шкапа, але справжніми були відвага, благородство, душевна краса і йодлінное лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кіхота.
Поруч з Дон Кіхотом на віслюку трясеться його вірний супутник Санчо Панса, не прочитав в житті ні одного роману, але волею-неволею потрапив в самий великий з них .. Висока трагічна духовність і веселий, лукавий народний дух — сама дивна і вічна пара.
Роман Сервантеса потряс читачів і став не лише фактом історії літератури, але і фактором, що змінив її, який створив багато сюжети. Перекличку або спір з Сервантесом вже чотириста років ведуть письменники. Без нього не написав би свого Дон Кіхота — князя Мишкіна з «Ідіота» — Достоєвський. Герой роману Замятіна «Ми», у якого немає навіть імені, тільки номер, теж по-донкіхотський встає на боротьбу проти всіх. Двоїстість образу породжує двоїстість сприйняття. Слово «донкіхотство» часто вживається у значенні «безглузда боротьба з придуманими ворогами», «діяльність благородна, але приречена на невдачу», «геройський вчинок, заснований на невірних передумови». Глибоко пронизані цієї подвійністю багато книг братів Стругацьких, в яких розповідається про «прогрессорстве», благородної і безкорисливої до слаборозвиненим цивілізаціям.
Геніальні книги невичерпні, вони знову і знову змушують людей замислюватися про головне: про себе, про людську долю і долю людства. Вони як дзеркало, в якому кожен новий вік бачить себе.
Для обучения будущего поэта бабушка приглашала гувернёра-француза, бонну-немку, учителя-англичанина, чуток позднее — А. 3. Зиновьева (грамматика, география, астрономия, история, математика), А. С. Солоницкого (рисование), А. Ф. Мерзлякова, С. Е. Раича.
2. Кто из писателей интересовал юного М. Ю. Лермонтова?
Молодого поэта очень заинтересовывали Пушкин и Байрон.
3. Какие предметы изучал поэт в пансионе?
В Столичном институтском Благородном пансионе Лермонтов изучал языки, историю искусств, математические и словесные науки, этикет.