Сучасне покоління народилось у період перебудови цілого світу, під час колосальних змін і появи наднових технологій. Та, на жаль, змінюватись почала не тільки середа існування, зовнішня оболонка світу, а й ті, хто в ній живе, її населяє. Люди стали інакші: злі, агресивні, нечемні й грубі, але й серед таких залишились винятки, справжні скарби — ті, що ще пам’ятають про добро і залишають у своєму серці місце для чуйності та співчуття.
Уявити світ без таких людей просто неможливо: не було б їх — не було б миру, злагоди й порозуміння. А що ми є без цих загальнолюдських цінностей? Відповідь проста — ніщо. Адже життя без доброти — це не життя, а без чуйності і співпереживання — просто існування. Я впевнена, що кожен з нас зустрічав у своєму житті таких людей, які досі володіють цим прекрасним даром, умінням зберігати добро для себе і для своїх близьких. Згадайте цих людей: вони чесні, справжні, істинні, вони завжди підтримають і до , підкажуть і не відмовлять у потрібний момент. Вміти робити добро — це справді скарб, дарований далеко не кожному, можливо, завдяки якому ми ще досі всі не познищували один одного, не завдали колосального морального й фізичного болю, не змусили страждати ціле людство. Тому немає сумнівів, що доброта — це основа життя, це те, що дозволяє нам, людям, нормально функціонувати й співіснувати.
Та що ж таке чуйність? Думаєте, що без неї можна обійтися? Ні, ні в якому разі, не в наш час. Чуйність — це здатність одного тонко відчувати духовний світ іншого, уміння ніжно і ласкаво ставитися до всіх, хто тебе оточує, прагнення бути постійно корисним і потрібним. Чуйні люди завжди готові запропонувати неоціненну підтримку, стати опорою і рушієм до нових дій, до перетворень і змін. Той, хто асоціюється зі словом «чуйний», здатен захистити від болю, страждань і мук, готовий відкритися і поділитися своїм теплом і щирістю. Такі люди є неперевершеними друзями, незамінними, вірними супутниками життя. Їхня присутність завжди супроводжується теплими, відвертими розмовами і тільки приємними емоціями, які важко підробити.
Отже, важко переоцінити значення і роль доброти та чуйності у людському житті. Ці два почуття — це два гаранти миру і порозуміння, це пласти, на яких тримається весь світ і ціле людство. Тож спробуймо разом не забувати про їхню важливість, спробуймо знову зробити їх актуальними і звичними у загальному вжитку. Нехай світ знає, що людські чуйність і доброта ще далекі від своєї смерті, а поки вони панують між нами, доки живемо і радіємо ми.
Емельян Пугачев – один из главных героев повести А.С. Пушкина «Капитанская дочка». Это реальная историческая личность, донской казак и безбожник, который сбежал из-под стражи и возглавил в ХVIII веке крестьянское восстание против императрицы Екатерины II.
Изначально Емельян предстает перед нами, как широкоплечий сорокалетний мужчина среднего роста, у него худощавое телосложение, большие глаза и приятное, но «плутоватое» лицо.
Объявивший себя императором Петром III, Пугачев уже изображается величественным вооруженным человеком, который одет в красный кафтан с галунами. На голове у него красуется высокая соболиная шапка с золотыми кистями, надвинутая на «свергающиеся глаза».
Изменения героя во внешнем облике за время его превращения из простого казака в предводителя восстания крестьян, несравнимы с переменами, которые произошли в его характере.
В начале произведения перед нами предстает смекалистый, сообразительный, чувствующий мужчина, который постепенно превращается в хладнокровного и безжалостного убийцу-тирана и уничтожает у себя на пути всех, кто мыслит по-другому.
Образ Пугачева, как и его личность, весьма противоречивы. Наравне с жестокостью, отвагой и коварством у него есть благородство, великодушие и готовность к взаимо . Последнее особо проявлялось в отношения с Петром Гриневым, которому Пугачев за добро с его стороны, отплатил сторицей.
Я думаю, что такое неоднозначное описание образа Пугачева свидетельствует и о противоречивом отношении автора к герою. С одной стороны, Пугачев – это самозванец и подлец, а с другой – это историческая личность, народный герой, поднявший восстание.
Я считаю, что такие правдивые описания образа Емельяна Пугачева были сделаны автором специально, чтобы каждый читатель смог самостоятельно сформировать свое отношение к этой личности. Ведь кто-то сможет увидеть в нем отрицательного персонажа, а для кого-то он будет идеалом мужества и силы. По мне, это одно из несомненных достоинств повести А.С. Пушкина «Капитанская дочка».
