Нещодавно на уроці світової літератури ми прочитали чудовий твір Льюіса Керролла “Аліса в країні Чудес”. У ньому розповідається про пригоди дівчинки у казковій країні. Аліса була дуже допитливою. Любила дізнаватись про щось нове. Тому дивний кролик зацікавив дівчинку. Вона була розумною, ввічливою і чемною. Інколи їй ставало дуже нудно. Тоді дівчинка бралась до нової справи. Особливо мене захоплює те, що вона була життєрадісною, не втрачала віри у свої сили. Здивуванню її не було меж, адже навколо відбувалося стільки незрозумілих речей. Аліса була надзвичайно товариською. Швидко знаходила з усіма спільну мову. Міркувала часто вголос. Відкрила для себе багато такого, над чим не замислювалась раніше. Зрозуміла, що “є загадки, на які нема відгадки”, “думати та казати – це далеко не одне й те саме”, “щоб отримати відповідь, треба ставити правильні запитання”. Аліса любила тварин. Сумувала за своєю улюбленицею Діною. Пригоди Аліси в країні Чудес просто неймовірні. Я раджу усім прочитати цей твір.
Калина – дуже красива рослина. Це стрункий кущ, з багатьма тонкими вітками, що тягнуться до неба. Із приходом весняного тепла на них набухають бруньки. Потім калина вся вкривається білими суцвіттями-парасольками, вона вбирає тепло сонця та живильну вологу землі. ЇЇ листя яскраво-зелене з нерівними зубчастими краєчками, і в них плутається вітерець.
Потім, коли квіти оцвітають, на їхньому місці з'являються маленькі зелені ягідки. Вони поступово стають більшими та восени набувають насичено червоного кольору. Стиглі ягоди калини схожі на яскраві краплини крові, тому в традиції українського народу вони символізують силу життя. Ягоди калини також бувають жовтого та чорного кольору, а деякі види її не скидають листя восени.
Калина трохи кисла та терпкувата на смак. З неї готують смачне варення та компот. Зображенням калини прикрашають предмети побуту, крашанки, вишиванки.
Испокон веков русскому народу были присущи многие замечательные качества, отраженные Н. А. Некрасовым в его стихотворении «Железная дорога». Это и упорство, и бесконечное страдание, и удивительное трудолюбие — «привычка к труду благородная». Однако ни изнурительный труд, ни христианское смирение не могли людям улучшить или хотя бы облегчить свою жизнь.
Мы надрывались под зноем, под холодом,
С вечно согнутой спиной,
Жили в землянках, боролися с голодом,
Мерзли и мокли, болели цингой.
Тысячи людей, согнанных «с разных концов государства великого» для строительства железной дороги, обрели здесь не только болезни, но и смерть. С болью и сожалением говорит об этом Некрасов –
Прямо дороженька: насыпи узкие,
Столбики, рельсы, мосты.
А по бокам-то все косточки русские...
Сколько их!..
Однако писатель верит, что настанут светлые и радостные времена, когда оценивать человека станут не по занимаемой должности и не по богатству, ему принадлежащему, а по реальным заслугам, по делам его рук. И тогда наступит «пора прекрасная» для всей отчизны, для всего русского народа. Некрасов уверен, что нужда, беды, лишения никогда не проходят даром, и в конце концов народ
Вынесет все — и широкую, ясную
Грудью дорогу проложит себе.