Перший розділ – „Просвітництво як літературна епоха: проблеми сучасної інтерпретації” – присвячено висвітленню кардинальних питань сучасного трактування європейського Просвіт-ництва, від розгляду яких залежить бачення сутності поставленої в дисертації проблеми. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. Просвітництво за своєї видимої історичної віддаленості все ще перебуває в центрі численних дискусій, що точаться довкола таких визначальних в історії людської цивілізації понять, як “антропологізм”, “гуманізм”, “суспільний та технічний прогрес”, “євроцентризм”, а в літературі ще й таких явищ, як модернізм та постмодернізм. Сьогоднішній процес “деконструкції” (за Ж. Деррідою) основних концептів європейського Просвітництва привів до того, що образ цієї епохи у сучасному теоретичному дискурсі розщепився на негативістський та позитивістський. Вже з кінця ХІХ ст. полеміка про “раціональне” вплітається в контекст роздумів про долю новочасних цінностей людської культури взагалі і набуває значення онтологічної проблеми як сублімації не-гативних “раціоцентричних” підходів для перегляду універсальних цінностей та основних концептів епохи Просвітництва. Закономірно, що це поширюється й на художній дискурс ХVІІІ ст., який історично виявився не просто близький до дискурсу філософського, а нерідко міцно й органічно переплітався з ним, створюючи особливий ідеологічний та культурний канон Просвітництва, який, власне, і дозволяє говорити про цілісність цієї епохи як історико-художнього явища.
класицизм веймарський — напрям у німецькій класичній літературі просвітницької спрямованості 80-90-х xviii ст. представлений творчістю й.-в.гете, ф.шіллера, теоретичними працями й.вінкельмана, в.гумбольдта. к.в., що прийшов на зміну періоду "бурі і натиску", руссоїстському культу чуттєвості, орієнтувався на антику як ідеал духовної та фізичної досконалості. водночас к.в. не обтяжувався жорсткими естетичними нормативами," на відміну від французького класицизму, тяжів до жанрового розмаїття, масштабності образів, простоти композиції.
писатель редьярд киплинг, автор любимой детьми всего мира "книги джунглей", в своем произведении создал красочные и яркие образы обитателей индийских джунглей пантеры багиры, медведя , вожака волчьей стаи акелы, удава каа, тигра шерхана и его прихвостня шакала табаки.
тигр шерхан - главный враг "человеческого детеныша" маугли, попавшего в волчью стаю в малышом.
тигр - это сильный и хитрый хищник. но киплинг показывает шерхана не только коварным и хитрым противником. автор делает этого героя хромым с рождения.
в тексте "книги джунглей" упоминается, что шерхан родился с поврежденной лапой, за что получил в джунглях кличку хромой. в книге тигр охотится на скот, потому что другая добыча ( здоровые и сильные дикие животные джунглей ) ему недоступна. показывая хромоту шерхана, автор дает читателям понять, что тигр силен, хитр, подл, но не всесилен, он ущербен и его можно победить, что и делает со временем маугли.