Дми́трий Серге́евич Лихачёв (28) ноября 1906, Санкт-Петербург — 30 сентября 1999, там же — советский и российский филолог, культуролог, искусствовед, доктор филологических наук (1947), профессор (1951). Председатель правления Российского (Советского до 1991 года) фонда культуры (1986—1993).
Академик АН СССР (1970; член-корреспондент 1953). Герой Социалистического Труда (1986). Лауреат Государственной премии СССР (1969), Сталинской премии второй степени (1952) и Государственных премий РФ 1993; 1999 — посмертно. Член Союза писателей СССР с 1956 года.
Автор фундаментальных трудов, посвящённых истории русской литературы и русской культуры. Автор работ (в том числе более сорока книг) по широкому кругу проблем теории и истории древнерусской литературы, многие из которых переведены на разные языки. Автор около 500 научных и 600 публицистических трудов. Внёс значительный вклад в изучение древнерусской литературы и искусства. Круг научных интересов Лихачёва весьма обширен: от изучения иконописи до анализа тюремного быта заключённых.
На протяжении всех лет своей деятельности являлся активным защитником культуры, пропагандистом нравственности и духовности.
Объяснение:
Звідки б ми дізналися про старі часи, про давніх славетних воїнів нашого народу, якби не мали легенд і переказів? Так, ми нічого б не знали про ті страшні й надзвичайно цікаві часи. Адже тоді творилася наша держава і в Україні точилися війни, були біди. Але народ усе це перемагав. Справжня жива історія втілена в легендах і переказах.
З давніх-давен люди збирали, зберігали й передавали своїм дітям, розповіді про минулі часи. Саме з них і ми дізналися, як утворилася Київська Русь, як правили в ній перші князі, як знущалися з наших людей татари, як захищали нашу рідну землю мужні дружинники та козаки-запорожці. Це справжні скарби народної мудрості.
Найбільше переказів і легенд люди склали про запорожців - мужніх захисників української держави. "Боротьба з ординцями", "Запорожці в урочищі Сагайдачному", "Богатирі". Але я читав іще й "Козацькі жарти", "Козацьке житло", "Як запорожці прізвище давали". У цих творах я бачив перед собою простих людей, яким притаманні звичайні людські риси - і слабкість у дечому, і почуття гумору.
Традиції і звичаї запорожців, внутрішній устрій Січі розкривають перекази. Звичайно, як і будь-який твір усної народної творчості, перекази і легенди містять багато перебільшеного. Там буває таке, що, можливо, навіть не сумісне з реальністю. Це тому, що для кожного українця мали велике значення захисники рідної землі. І говорячи про них, пишаючись їхніми здібностями, люди майстерно добирали красиві слова і вислови. Ось чому іноді їхні розповіді схожі на казки.
Та ми розуміємо, наскільки цінними вони є для нас, нащадків, адже це частинка нашої історії.