Розділ VІ.
Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.
Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.
История создания – Стихи написаны в 1838 году. Опубликованы – в 1839.
Тема произведения – Нужно довольствоваться малым. Не стоит желать себе другой участи, необходимо смириться со своим предназначением. Ещё одна тема – смысл жизни.
Композиция – кольцевая, строится на антитезе: жизнь-смерть.
Жанр – .
Стихотворный размер – состоит из 10 строф, написанных четырёхстопным амфибрахием с использованием парной рифмовки.
Главный герой – три гордые пальмы, которые опечалены своим бесполезным существованием. Они растут в пустыне и считают, что живут свою жизнь зря, так как не выполняют своего предназначения – не приносят никому пользы.
Метафоры – пылающая грудь, гордо кивая махровой главою.
Эпитеты – ручей звучный, роскошные листья, гордые пальмы, почвы бесплодной.
Сравнения – «песок крутился столбом», караван «шёл, колыхаясь, как в море челнок».
Олицетворения – щедро поит ручей, шепчутся листья с гремучим ручьём, приветствуют пальмы нежданных гостей.
