Своїм багатим обдаруванням і титанічною діяльністю І. Франко залишив такі духовні скарби в історії української літератури, що сьогодні й уявити її без них просто неможливо. Серед прозової спадщини особливо яскраво виділяється його повість “Захар Беркут”, створена у 1883 році. У цій історичній повісті розповідається про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим – молодший син Захара Беркута. Це сміливий
і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля. Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не
може пристати на таку умову – ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що “життя в неволі нічого не варте, краще смерть”, проте відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім’ї, народу. Кохана дівчина Максима Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній, сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.
толстый :
Полный, добродушный человек, любящий хорошо покушать. Ведёт себя легко и непринуждённо. Дослужился до тайного советника, имеет “две звезды”. С радостью вспоминает школьные шалости, искренне рад встрече с другом детства. Несмотря на должность, держит себя просто, не признаёт чинопочитания среди старых друзей.
тонкий : Худой мужчина с горой сумок чемоданов и картонок в руках. Его семья – его отражение. Из воспоминаний самого Порфирия мы узнаём, что в гимназии его дразнили, за то, что тот ябедничал. Рассказывая о себе он жалуется на низкий доход, недоволен своим положением. Кажется, что Порфирий искренне рад встрече с другом, но что-то держит его в напряжении. Как вести себя с Михаилом, не может определиться его семья. Они прячутся за спину главы семейства. После того, как Порфирий узнаёт, что Миша стал тайным советником, его лицо меняется до неузнаваемости и кроме нервного хихиканья и заикания ему ничего не удаётся выдавить из себя.
