Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу»
Нещодавно я прочитала твір Олександра Гавриша «Неймовірні пригоди Іван Сили – найсильнішої людини світу». Ця повість дуже цікава й дуже мені сподобалась.
Читаючи рядки твору, зрозуміла якою важкою була доля героя. Йому довелося пройти через складні випробування. Також зауважу, що Іван приємно вразив мене своїми бійцівськими якостями. Я захоплююсь порядністю, мужністю, щирістю та силою волі силача. Він зробив дуже багато, щоб стати визначною особистістю. Чесноти до йому впевнено дійти до своєї мети.
"Півдня Іван провів у тренуваннях, згадуючи науку Брякуса, який навчив його різних видів боротьби". Із цих рядків ми бачимо на скільки цілеспрямованим був Іван. Я розумію, що для перемоги хоча би в одному поєдинку, безумовно, слід докласти безліч зусиль та тривалих тренувань. Іван же неодноразово перемагав у двобоях. Це свідчить про його завзятість та працьовитість.
Та найголовніше, що слава не зіпсувала Івана. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
Нобелівську премію з літератури Астрід Ліндгрен так і не отримала, хоча про це неодноразово заходила мова. Але її світовий успіх і без цієї відзнаки очевидний. 14 листопада Астрід Ліндгрен виповнилося б сто років.
Навіть сьогодні, майже через шість років по її смерті, Ліндгрен залишається винятковим явищем серед дитячих письменників. Авторка „Пеппі Довгапанчохи”, „Карлсона, який живе на даху” та „Братів Лев’яче Серце” написала понад 90 книжок. Її твори перекладені 92-а мовами світу.
„Я гадаю, фантазія необхідна. І, на щастя, ще є люди, які фантазують”, -
казала свого часу Астрід Ліндгрен. Фантазія людей, передусім маленьких, упродовж усього життя надихала шведську письменницю. Її маленькі герої з творів „Карлсон, який живе на даху”, „Міо, мій Міо”, „Пригоди детектива Калле Блюмквіста”, „Роня - донька розбійника” і, звичайно, „Пеппі Довгапанчоха” були жвавими і зовсім не такими слухняними особами, якими до того часу була насичена дитяча література.
„Пеппі Довгопанчоха” перетворила секретарку шведського видавництва на всесвітньо відому письменницю. З її промови, виголошеної у Франкфурті-на-Майні 1978 року з нагоди отримання Премії миру німецької книготоргівлі, стає зрозумілим: дорослі повинні поважати дітей та їхню свободу, а також захищати їх:
„Вільне і неавторитарне виховання не означає, що дитину лишають саму на себе. Норми поведінки потрібні всім нам - і дітям, і дорослим. І на прикладі батьків діти вчаться більше, аніж через якісь інші методики виховання”.
У її творах зображено не лише маленький, світлий, чарівний світ - її темами були також злидні, насильство та смерть. У таких історіях, як „Брати Лев’яче Серце” або „Міо, мій Міо”, Ліндгрен обережно відкривала темні сторінки життя, щоб достукатися до дитячих сердець, не поранивши їх:
„Ті, хто нині є дітьми, рано чи пізно переймуть справи світу. Вони ті, хто вирішуватиме питання війну та миру і те, в якому суспільстві хочуть жити - у такому, де лише постійно зростає насильство, чи в такому, де люди живуть в мирі і злагоді”.
Її послання миру і злагоди знайшло відгук у людських серцях. Вона отримала безліч премій – окрім нобелівської з літератури. Вона була найкращою дитячою письменницею і здобула б її, про що в ці ювілейні дні говорять усі видавці. Та зрештою вона цього і не потребувала: її співвітчизники обрали її в лютому 1999 року найулюбленішою шведкою століття. Захисниця дітей та тварин встигла дещо зробити і в політиці: завдяки їй з’явився новий закон „Про захист тварин”. А через рік після того, як вона в 1978 році у Франкфурті виголосила відому промову „Ні насильству”, Швеція перша в світі видала закон, який забороняє застосовувати до дітей фізичну силу. У цій промові Астрід Ліндгрен розповіла історію маленького хлопчика, котрий повинен був сам знайти палицю, якою його мала покарати мати:
„Маленький хлопчик пішов і довго не з’являвся. Нарешті він повернувся, плачучи, і сказав: „Я не зміг знайти палиці, але ось тобі камінь, яким ти можеш кинути в мене”. І тут мати заплакала, і раптом побачила все очима дитини. Потім поклала камінь на полицю в кухні і так його там і залишила як постійне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі в цю хвилину: ніколи не вдаватися до насильства!”
Катрін Медерлер, Анастасія Хонякіна, Ірина Розовик
люди всегда много думали о том, что ждёт нас там, среди звёзд: много фильмов и книг посвящено освоению космоса, но ещё больше таких, которые спрашивают – одни ли мы во вселенной? на самом деле это один из самых важных вопросов на свете – есть ли в космосе кто-то ещё, похожий на нас, людей, или же мы – это единственная раса разумных существ во всей вселенной. даже учёные, умнейшие люди нашей планеты, не могут прийти к одному простому ответу – существует множество разных мнений. вселенная велика, точный её размер не известен никому, а из-за наших не сильно развитых технологий мы можем использовать только доступные нам методы её изучения. один из них – радиосигналы. если мы получим такой сигнал и расшифруем его, это точно будет означать, что мы не одни во вселенной. и учёные действительно услышали такой сигнал – с радиотелескопа «большое ухо». этот сигнал называется «вау», потому что доктор эйман, который его зарегистрировал, обвёл его красной ручкой и написал на полях слово «вау». он был удивлён – и не зря. этот сигнал, скорее всего, был послан какой-то другой цивилизацией, которая тоже не хорошо освоила космос, но уже знает, как работает радио. сигнал пришёл из созвездия стрельца – может быть, там и живут наши будущие друзья. космос не изучен человечеством почти совсем – и я думаю, что всё-таки мы не одни. недавно учёные открыли новую планетарную систему, в которой оказалось целых семь планет, похожих на нашу землю. да, там не живут инопланетяне, хотя может быть мы ещё не совсем хорошо изучили их, и разумная жизнь там всё-таки есть, пусть даже такая, как у нас во времена пещерных людей. но на эти планеты человек когда-нибудь полетит – а, значит, есть и другие миры, в которых могли появиться существа, похожие на нас. некоторые учёные говорят, что инопланетян нет, потому что они с нами ещё не связались. но вообще-то на нашей планете тоже мало развиты технологии, а ещё была опасность того, что все погибнем от ядерного оружия, которое опасно не только для тех, кто его использует. у него страшные последствия. а вдруг наши ближайшие космические соседи тоже воевали, но умерли после использования ядерных бомб? или никто ещё не прилетел, потому что мы живём, например, в такой части космоса, в которой никто не летает. у нас в россии есть огромные таёжные леса, в которых тоже живут люди, но до них тяжело добраться. кто знает, вдруг земля находится в области такой вот космической «тайги»?
источник: научные открытия расширили наши познания о вселенной. теперь люди гораздо лучше понимают механизмы, действующие как в мельчайших частицах материи, так и в бескрайних просторах космоса. и все же впереди еще столько неизведанного, что захватывает дух.
земля — лишь клочок мироздания. но здесь, в нашем доме, мы не перестаем восхищаться замысловатым устройством и красотой мира природы — прекрасными цветами, живописными ландшафтами, чудным оперением птиц, нежными крыльями бабочки, огненными закатами и улыбкой любимого человека.
многие люди видят в вселенной массу доказательств того, что существует высший разум, или первопричина бытия. они замечают, что в законах действуют необходимые для жизни, точно выверенные механизмы. если бы вселенная была устроена чуть по-другому, жизнь была бы невозможна. но вот она, вокруг нас, — во всем ее потрясающем разнообразии!
стоит задуматься: если в нашей вселенной все так точно рассчитано, то существует ли тот, кто произвел этот расчет, — творец, у которого есть свой замысел? есть ли смысл в существовании вселенной и в нашей жизни? или мы появились лишь в результате хаотических, бесцельных процессов?
я никогда не забуду своё путешествие в космос. я совершила его во сне, но всё было, как на яву. в своём космическом путешествии я могла дотронуться до звёзд. в космосе звёзды кажуться огромными светящиемеся шарами, которые вот-вот взорвуться. там я познокомилась с новыми друзьями-инопланетянами. оказывается, это добрые и дружелюбные существа. это самое лучшее путешествие. когда я выросту, то я совершу его по-настоящему!